У мене nроблема, допоможіть мені розв’язати її. Мені потрібна порада. Я вже не знаю як мені бути. Ми з донькою, зятем і онуком живемо у моїй двокімнатній квартирі, донька теж має право на частку в ній. Ми хочемо розміняти її на дві. Дві однокімнатні, або одна двокімнатна, щоправда, доведеться трохи додати. Копимо. Але, на мою думку, коплю тільки я. Пара хоче жити окремо, але все це на словах. Насправді, я не бачу прагнення жити без мене. А що: вони добре влаштувалися, вдома лад, я ще з дитиною допомагаю. Я відкладаю навіть копійку, це наближає мене до мрії. Але тільки мене…
Інші витрачають ліворуч та праворуч. Дочка моя вступила до якоїсь групи, де такі самі матусі, як і вона. Секта якась. Вона ніби стала залежною, не може жити без покупок. Ці матусі купують разом речі оптом, поділяють між собою. Вона приходить додому і радіє; я ж зл юсь; вона це бачить, ще й обурюється. -Мам, дивися, я знову комбінезончики для Ярослава купила. А колготочок 6 штук, гадаю, мало, треба ще взяти. Бачиш мама, я заощаджую. У магазині це втридорого, а я за справжні копійки беру. -Добра економія.
Витрачати гроші незрозуміло на що… -Так, мамо. Знову ти за своє, я за ці гроші квартири не куплю. Так звичайно. З такими темпами ми і їсти перестанемо. Речами нас не прогодуєш. Їдять на мою nенсію. До речі, чоловік у моєї доньки такий самий. Такий же не від цього світу. Говорить, якщо дитині потрібно, нехай бере. Кому потрібне? Вона стільки речей взяла, що дитина ще не все одягала. Можна навіть речі не прати: на три місяці наперед є нові. Так ще залишилися ті, котрі вже маленькі онукові. А від цих іграшок у нас шафа не зачиняється. Навіщо це все потрібно? Вони самі хочуть окремо жити. Щодня про це говорять, як їм краще було б без мене жити.
