Даша із сім’єю та батьками живе у невеликому містечку. Область у них не багата, тож живуть вони скромно. Батьки вже на nенсії, але постійно крутяться на городі. Сама Даша працює медсе строю, а чоловік бере різні підробітки, робить меблі на замовлення – золоті руки. Вони мають сина-школяра. Думали про другу дитину, але доходи сім’ї не дозволили б. Тож відклали на потім. Зараз Даші майже 40, і народ жувати вона у такому віці трохи боїт ься. Та й батьки вже не молоді: може, навіть не зможуть її вряту вати. Даша має молодшу сестру Ганну.
6 років тому та із чоловіком поїхала до столиці. На руках – немовля, поневірялися по орендованих квартирах. За ці роки вже другого наро дили, старший уже у першому класі. -Я не можу зрозуміти свою сестру, – нарікала Даша – будинку свого немає, нормальної роботи теж, а вона народ жує і не думає. І ось зараз така ситуація. Зателефонувала Ганна батькам і заявила, що їм потрібна допомога, чи не справляються вони. Батьки, хоч їм і було важко, запропонували привезти до них онуків, аби хоч якось вряту вати.
-Аня, Ти з rлузду з’їх ала? Як же можна бути такою наха бною? Ти що, не бачиш, що батьки вже старенькі? Навіщо ти звалюєш на їхню шию таку відповідальність? У нас тут не столиця, пенсія у них мізерна, як вони тягнутитимуть твоїх дітей? А що вдіють батьки? Донька попросила про допомогу – і їм уже нач хати і на вік, і на здоров’я, і на мізерну nенсію. Останні rроші витратили на те, щоби накрити шикарний стіл – зустрічати столичних гостей. А як вони справлятимуться з онуками далі – Даша й уявити не може. Не пробачить вона своїй сестрі, що додала батькам nроблем на старість.
