Анастасія Василівна та Руслан Семенович мають двох дітей – Ірину та Артема. Їм по 36 та 39 років відповідно. Ірина з чоловіком та двома дітьми живе в іншому місті. Старшого онука Анастасія та Руслан бачили, а молодший наро дився вже не в їхньому місті. Спочатку малюк був дуже малий для літака, а потім у справу пішли обмеження. Зустріч із онуком затягувалася. Артем живе із дружиною, Мариною, неподалік батьків. Вони рік тому взяли квартиру в іnотеку з терміном 20 років, але nлатять випереджаючи. Усе це жорстко контролює Марина. Як це часто буває, стосунки у свекрухи з невісткою не налагоджуються.
Марина постійно сва риться зі свекрухою на тему, що та любить свою доньку більше за сина. Анастасія Василівна не може зрозуміти, звідки у невістки така думка про неї? У свекрухи до невістки теж є претензії. Марина надто владна. Щойно Артем потрапив у її капкан, він перестав ходити на сімейні свята, не з’являвся на вечірках із друзями, став якимось пригніченим. Кілька місяців тому Ірі все ж таки вдалося прилетіти до батьків – познайомити молодшого сина з бабусею, дідусем і дядьком. Всі ці 3 тижні Анастасія та Руслан носили доньку на руках.
Вони завалили онуків подарунками, показали їм усі найкрасивіші місця свого міста, від культурних до розважальних. Коли дочка повернулася до чоловіка, nенсіонери зрозуміли, що вони перестаралися з подарунками онукам. Іграшки було не запхати у валізи, деякі навіть залишилися. Батьки попросили Артема трохи грошей, обіцяли повернути, як тільки отримають nенсію, але той відповів коротко і ясно: – У нас загальний бюджет. Запитаю Марину, дозволить – дам. Анастасія та Руслан просто не знали, що й сказати. Треба ж бути таким… податливим! Невже такого чоловіка вони виховали?
