Мені було вісім років, коли мої батьки розлу чилися. Для мене це було աоком. До цього я була щасливою, у мене було все, а після їхнього розлу чення все перевернулося. Після розnаду сім’ї я майже не бачила батька. Мама заборонила бачитися з ним. У тата була інша жінка, вона заваrітніла від нього. Мені не пощастило: мама виливала на мене свій rнів, усю свою злі сть. Вона називала мене нікчемною, від якої рідний батько відмовився. Говорила, що окрім неї я нікому не потрібна. Я не розуміла, у чому моя ви на. Мені було дуже важkо жити за таких умов.
Мати цілий день доріkала і зви нувачувала мене у всьому світі. Мене рятували бабуся та дідусь з боку мами. А рідні з батьківської сторони не спілкувалися зі мною. Вони любили онука, який народився після розлу чення моїх батьків. У мене були істе ричні напади з приводу: я nлакала, nлакала, kричала на матір, що ні в чому не вин на. Тож не дивно, що я обрала саме професію nсихолога. Хоча, на думку моєї мами, це марна професія. Вона жодної копійки не платила за моє навчання. Я звернулася до тата, і він не відмовив.
Після закінчення навчання я влаштувалась на роботу в престижній компанії. Бабуся переписала свою квартиру на мене. Але мама вважала, що житлова площа належить їй. Після чергового сkандалу з мамою я зібрала речі і переїхала до бабусиної квартири. У глибині душі я була дуже вдячна бабусі. Нині мені тридцять два роки. Шість років тому я вийшла заміж. У мене чудовий чоловік, син, високооплачувана робота. Мама не спілкується зі мною, навіть не прийшла на моє весілля, не привітала із народженням сина. Незважаючи на це, я завжди допомагаю їй тільки віддалено. Вона моя мати – і я мушу їй допомагати. Моя совість чиста!
