Коли мій брат Петя одружився 6 років тому, мама подарувала йому свою квартиру, що дісталася від тата. Мама сказала, що коли я виросту, вона продасть цю ж квартиру і поділить гроші навпіл, купимо мені квартиру на мою частку. Тоді я навчалася в одинадцятому класі і активно готувалася до іспитів, попереду на мене чекало нове життя. Мені було зовсім не до квартири. До того ж, я була спокійна, бо знала, що мама дотримається свого слова. Час йшов своєю чергою. Після весілля брат із дружиною почали розмножуватися. Вони напевно вирішили виконати весь план за перші кілька років сімейного життя. Невістка і так працювати не рва лася. Вона і до весілля часто говорила, що працювати це не для неї. А тут діти пішли: перше, друге, а зараз і третє на підході.
Мама часто дивиться на невістку з якимось несхвальним поглядом, а та, помітивши погляд мами, відразу відстрілюється. – Не, а як ми можемо по-іншому? Поки я ще молода, народ жуватиму дітей, а то потім стану старою, і, думаєте, дітям сподобається рости в сім’ї з батьками, які більше схожі на бабусь із дідами? Мама завжди обходилася поглядами, адже знала, що якщо вона скаже хоч слово, син обра зиться на неї і не дасть бачитися з онуками. Я вступила до університету, і тут з’явилися перші труднощі: мені не було де жити. Я відразу ж влаштувалася на роботу, але коштів на орендовану квартиру було недостатньо. Точніше, мені не хотілося віддавати левову частку за житло, а на що мені лишалося жити? На першому та другому курсі я жила зі своєю подругою.
Ми знімали кімнату разом, таким чином за місяць виходило не так багато, наче я жила сама. На початку третього курсу я познайомилася з Пашею. Поспілкувавшись півроку, ми зрозуміли, що більше не залишимо один одного. Паша жив один, він винаймав квартиру, і ми вирішили з’їхатися – я переїхала до нього. Справа йшла до весілля. Вже у день знайомства батьки Паші розповіли про свій весільний подарунок – вони планували дарувати нам гроші, половину ціни двійки у гарному районі. Тут я згадала про обіцянку мами про продаж будинку. Саме тоді ж створилася чудова можливість відкрити цю тему. Петька з Танею приїхали до мами на чай. – Мамо, ти ж збиралася продати квартиру? Думаю, зараз саме час, тому що ми з Пашею збираємося купити квартиру. Його батьки готові заплатити півціни, а якщо і я грошей додам, то ми не одну, а двійку в іnотеку купимо.
Тут втрутилася невістка: – Яке “продати”? У мене третій скоро наро диться. Ні про яку іnотеку в нашому випадку йтися не може. Ви хочете нас з дітьми на вулиці лишити, чи що? Ми стільки років живемо у цій квартирі… вже ні. Знайдіть собі інших лохів. І, найголовніше, як ви вважаєте, як мама вирішила nроблему? Вона звалила все на мене. – Чому я виявилася крайньою в цій історії? – сказала вона, – моя справа – продати квартиру, а з братом маєш домовитися ти. Він дозволить – продам, ні – я вже свого сина з онуками на вулиці не залишу, ви бач. Ще одним аргументом мати просто знищила мене. Звучав він так: ти від свого Паші ще дітей не наро дила, тож можете ще попрацювати і накопичити на квартиру. А те, що брат із дружиною як зайці у тій квартирі розмножуються, і жоден із них нормально і дня не пропрацював – це вже не nроблема мами.
