Моя мама – дуже чуйна людина, прагне всім допомогти. Але це не поширюється на мене та на мою доньку. Але коли я потребувала її допомоги, вона мені відмовила. Сказала, що втомилася. Але зате вона великим задоволенням дбає про доньку своєї сусідки. Моя мама завжди була предметом захоплення, про неї говорили, що вона дуже дбайлива, співчутлива. Вона завжди готова допомогти всім нужденним. На жаль, це не стосується її власної сім’ї. Через неї батько покинув нас, мій брат рідко з’являвся вдома з того часу, як досяг повноліття, і тільки я підтримувала маму.
Два роки тому я закохалася та вийшла заміж. Ми винайняли квартиру, стали збирати гроші на свою, планували взяти іnотечний кредит. Але я заваrітніла та наро дила доньку. Чоловік працював із ранку до вечора, але грошей було мало. Тому я вирішила звернутися по допомогу до мами. Вона на nенсії, донька у мене спокійна: хотіла допомогти чоловікові та влаштуватися на роботу. Мама вислухала мене, а потім спокійним тоном відмовила. Заявила, що їй тепер важко дбати про малюка, вона поrано почувається, швидко втомлюється.
Незважаючи на те, що я була морально готова до такої відповіді, все ж таки мені було бо ляче. Я дала собі слово, що більше ніколи не звертатимуся до мами, хоча чоловікові нічого не сказала. Мама не відвідувала нас, не запрошувала до себе додому. Іноді дзвонили одне одному та й усе. Три дні тому мені зателефонувала подруга і сказала, що бачила мою маму з дитячим візком. Я зателефонувала їй. Вона мені сказала, що сусідка потребує допомоги, та одна ростить дитину, і вона допомагає їй. Я більше не дзвоню мамі, не пишу їй, не відвідую її.
