З першого курсу університету я почала будувати кар’єру адвоката. Професію юриста я вибрала школяркою. На сьогоднішній день у мене позитивна репутація професіонала. І мені світить подальше зростання по кар’єрних сходах. Сім років тому ми зі Стасом одружилися. Ми з ним однолітки, він теж юрист, але в іншій конторі. Однак в роботі у нього не було таких, як у мене успіхів. Три роки тому ми наро дили дитину. Але в деkрет я не пішла. Це стало б причиною краху кар’єри. У перший час з дитиною сиділа моя мама. Потім тиждень спробував це зробити чоловік, але ми відразу зрозуміли, що це йому не під силу і запросили няню. Батьки чоловіка живуть в селі.
У них своє, фермерське господарство. М’ясо, молоко, яйця, молокопродукти свого виготовлення. Живуть добре, але і працюють багато. Я спільно з чоловіком нерідко приїжджала до них, і зрозуміла, що так, як живуть вони жити не зможу. Це постійна праця, без початку і кінця. Все-таки я суто міська людина, далека від сільської дійсності. В середині 2020 року нас всіх відправили на дистанційку. Сидіти в місті не мало сенсу, і ми із задоволенням прийняли запрошення від свекрів. Тут і справді чудово. Але це, звичайно, якщо ти тут на відпочинку. Через місяць я вже сумувала по місту.
Але ось чоловік потихеньку вживався в роль пейзанина. Одного разу, коли всією сім’єю після вечері сиділи у дворі, мій чоловік заявив, що тут би і залишився жити. Свекри тут же підхопили його слова. І дружно почали вмовляти мене. Пропозиції сипалися як з рогу достатку: працюй на дистанційці (це при тому, що там з інтернетом швах), звільняйся (ага, зараз, і всі мої праці заради кар’єри коту під хвіст). Після нашого повернення в місто, чоловік не залишив ідею переїзду в село. Наші суnеречки все частіше переходять у сkандал. Справа рухається до розлу чення, тому що компромісів я не бачу.
