У нас з чоловіком єдина дочка. Ми з дитинства її налаштовували таким чином, що їй потрібно буде відучитися, потім працювати, робити кар’єру. До того ж, у неї було чимало хороших прикладів. І я, і бабусі працюємо. У школі вона добре вчилася, потім без будь-яких репетиторів здала всі вступні іспити і вступила на бюджет, вибрала собі спеціальність до душі. У неї було активне студентське життя. Постійно брала участь у якихось конференціях, тренінгах, готувала виступи, отримувала сертифікати. Скоро, на одній з цих конференцій дочка познайомилася з Льошею. Він був фахівцем в їх сфері, старший дочки на вісім років. Вони стали зустрічатися і відразу після закінчення університету одружилися. Льоша нам подобався, просто ми вважали, що рано ще для заміжжя. Але вони одружилися, і ми тільки були раді за них. Льоша жив у сусідньому місті. Дочка переїхала до нього і в перший час звикала до нової обстановки.
Зять обіцяв, що влаштує її на роботу. Але пройшов місяць, другий, третій – і дочка все ще сиділа вдома. Виявилося, на фірмі у зятя якісь кадрові перестановки. Тільки після їх закінчення він зможе що-небудь зробити. Незабаром донька порадувала нас новиною своєї ваrітності. Ну, звичайно, більше не мало сенсу влаштовуватися на роботу. Наро дилася внучка, ми поїхали на виписку дочки. Я хотіла б залишитися і допомогти їй з дитиною, тільки нам не хотілося їх тіснити. А також її свекруха пообіцяла все зробити сама, і дотримала своє слово. Перші кілька місяців дочка справлялася лише завдяки її допомозі. Дитина відчувала себе добре і спокійно з бабусею, а дочка встигала і готувати, і прибирати. Скоро, коли дитині виповнилося півроку, довелося переходити на суміші. Я вирішила знову відкрити розмову про роботу. У неї вже дитина, а вона ні дня ще не працювала, навіть досвіду немає.
Часу не можна було втрачати. Тим більше, що свекруха цілком справлялася з дитиною. Але, як виявилося, у неї в планах навіть немає влаштовуватися на роботу. За її словами, для неї важливіше побачити дитинство дитини, ніж на цьому важливому етапі життя дитини думати про кар’єру. Тим більше, що чоловік повністю їх забезпечує. А скоро дочка повідомила нам, що ваrітна другою дитиною. Більше не мало сенсу про це говорити. Вже вісім років, як дочка заміжня. Вона не хоче працювати-і все. Я буду рада, якщо вона ніколи ні в чому не потребуватиме. Тільки в житті всяке буває. Я ось теж могла дозволити собі не працювати, але працювала. Тому, коли чоловік раптово по мер, я не залишилася ні з чим. А якби думала так само, як дочка, що зі мною сталося б? Так, Льоша хороший, але хто знає, що може трапиться. Я хочу, щоб у дочки і у онуків в майбутньому все було добре.
