Ми з Мариною познайомилися зовсім випадково. Я допоміг їй сумки в автобус затягти, так розмовляли, обидва проїхали зупинки. Але пообіцяли, що завтра знову зустрінемося. Так ми й стали зустрічатися, а за півроку розписалися. Марина переїхала до мене, а сама вона була із дитя чого будинку. Її батьки розби лися в ава рії. За рік Марина вже заваrітніла. Я був дуже радий, до того ж дружина в мене виявилася дуже господарською, все по дому робила, прибирала, смачно готувала. Природжена господиня, я був певен, що і з дитиною Марина впорається Якось повертаюся я з роботи додому, а в нас у коридорі стоїть нові дитячі меблі. Я запитав дружину, звідки в нас таке добро.
Тим більше, що я віддавав Марині лише половину своєї зарплати, навіть якби вона збирала, то не встигла б зібрати багато. Марина сказала, що це їй подруга зайняла, потім вона її частинами все віддасть. Я й повірив своїй коханій. Але через місяць мені зателефонували з банку, і сказали, що настав час віддавати борr із мікропозичок. Але ж я грошей не брав… як виявилося, Марина оформила на моє ім’я мікропозики. Я спочатку розлю тився, але потім заспокоївся, все ж таки вона це зробила заради дитини. Після полоrів Марина стала дуже нер вовою. Вона не мала молока, доводилося купувати суміші, ще й памперси.
У день на дитину витрачалася пристойна сума, я працював якнайбільше. І тут мені надходить лист із банку. Нібито я взяв у них kредит, тільки там сума втричі більша, ніж минулі мікропозики. Тут я вже не став себе стримувати. Марина мені заявила, що на дитину потрібно багато грошей, бо скільки я даю – мало. Ми тоді дуже посва рилися. В результаті, я став щодня відвозити дитину до моєї мами, все одно вона на штучному молоці. А Марину влаштував на роботу. Нехай тепер теж сплачує зі мною борr. Вона звикла, що тільки я гроші в будинок приношу, хай тепер зрозуміє, що це не легка справа. І, перш ніж брати такі kредити, треба все розрахувати.
