У спадок від діда мені дістався будинок, який знаходиться в селі. Але через брак часу я не встигала займатися благоустроєм. То через дітей, то через фінанси. Ми з чоловіком іноді їздили туди чисто прибратися, часом косили траву, щоб було видно, що будинок належить комусь. Наші родичі теж були з нами. Проводили час, влаштовували вечірні посиденьки. Але тільки й робили, що відпочивали і ніяк не допомагали по господарству. Коли у чоловіка справи пішли добре, до того моменту і діти підросли, ми з ним вирішили нарешті зайнятися дачею.
Але після довгих обговорень і зважувань “за і проти”, ми вирішили, що краще купити нову, ну, або побудувати нову, ніж морочитися зі старою. Коли ми почали будівництво, нам знадобилося більше грошей, ніж ми розраховували. Коли просили у тітки – з пропозицією оформити ділянку на обох – вона відразу відмовила. Бачте, грошей у неї немає і на дачу вона більше приїжджати не хоче. Та й не тільки вона. Всі ті люди, які відпочивали з нами, ніяк не хотіли нам допомогти. Прекрасно знали, що у нас йде будівництво. Добудували ми дачу власними силами і ресурсами. Нам з чоловіком допомагали тільки діти.
Дружина старшого сина дуже сильно виручила мене, коли я займалася ділянкою. Ось і через рік у нас стоїть прекрасна дача, з хорошою ділянкою. Саме тоді наші родичі згадали про нас. Першою з них була моя тітка. Яка, нагадаю, більше не хотіла їхати на нашу дачу. Я нагадала їй ту ситуацію, і висловила все, що накопичилося. Вона обра зилася на мене. Почала говорити всякі rидоти про мою сім’ю. А зараз вирішила взагалі не розмовляти з нами. Чесно, мені все одно. Якщо їй так хочеться на дачу – може взяти ключі від будинку діда. Я не проти. Бігати за нею не збираюся.
