Мої батьки мали свою методику виховання. Вони не kарали ре менем і не читали нотацій. Не оголошували бойkот. Вони просто попереджали. Я дуже вдячна батькам за моє виховання, і повністю перейняла їхню методику. Це виглядає так. – Не хочу це їсти, – вередувала дочка. – Не хочеш, не їж. Але я більше нічого не готуватиму. – попереджала я її… – Однокласники у дворі грають, а я уроки зубрю, – конючила дочка. – Хочеш гуляти? Іди. Але платне відділення ВНЗ я не потягну. – попереджала я її… – У мене немає жодних пристойних штанів! – Істе рила дочка.
– Я тебе, видаючи на початку місяця гроші на шмотки, попереджала, що раніше, як за два місяці нових дотацій не чекай? То чому ж ти, замість того, щоб купити штани, купила три кофти? Важливо, щоб батьки чітко дотримувалися своїх попереджень. Чи не відхилялися від наміченої лінії ні на йоту. Тоді дитина впевнена – якщо мати сказала – зробить. Відтак і свої подальші кроки відкоригує у правильному напрямку. Коли донька вступила до ВУЗу, я їй сказала, що на мене може розраховувати до вручення диплома. І ось недавно вона мене “утішила”.
Сказала, що їй зробили пропозицію. Хлопець такий самий “нахлібник”, як і моя дочка. Я вважаю, що у дев’ятнадцять років рано одружуватися. На ногах ще стояти не навчилися, а все туди ж – сім’ю творити. – Якщо хочеш виходити заміж – це твоя справа. Але попереджаю, від мене матеріальної підтримки не чекай. Я забезпечу лише навчання та додаткові заняття. Їжею, житлом, одягом нехай забезпечує тебе чоловік. – Ти աантажуєш мене! – Обра зилася дочка. Дочка не приходить додому та не відповідає на дзвінки. Від її подруг я знала, що вона живе зі своїм хлопцем у батьків. Сидітимуть у тих на шиї. І це називається сім’я?
