Оля з чоловіком зі шкіри лізли, щоб у дітей було все необхідне, але подорослішавши вони покинули батьків і поїхали до міста. Про рідне село згадали лише тоді, коли батько поkинув цей світ

ПОЛИТИКА

Сьогодні випадково зустріла давню приятельку. Давно з нею не бачилися, бо переїхали жити із села до приміського району. Зрадівши зустрічі, ми вирішили посидіти в кафе, так би мовити, надолужити втрачене. У розмові Оленька, моя приятелька, розповіла про все, що з нею трапилося. Все почалося з того, що Оля одружилася в дуже ранньому віці, і жили їхні сім’ї бі дно. Звичайно, хотіли жити краще. Але усвідомлюючи, що батьки їм нічим не зможуть допомогти, вся надія була тільки на себе. З цієї нагоди вирішили вони завести худобу, придбали птахів, розвели теплиці у дворі, продавали все добро на ринку, заради якого старанно разом працювали. Хотіли найкращого для своїх дітей. Роботи не було багато, «орали» день і ніч. Натомість примудрилися збудувати величезний будинок, придбали хорошу машину та трактор свій особистий для ділянки.

Їм здавалося, що синові та доньці буде набагато легше доглядати за господарством, адже є трактор для обробки земельної ділянки, і машина під собою, щоб на ринок возити добро. Зможуть себе забезпечити та жити краще, ніж жили батьки у їхньому віці. Але не тут було. Діти відмовилися жити у селі. І переїхали жити до міста. Старша дочка поїхала, а за нею й брат. Обидва влаштувалися на роботу в заводі, живуть у орендованій квартирі. Син уже встиг одружитися, а у дочки є залицяльник. І думати не хочуть про повернення додому та роботи на землі. Всім цим більше Олі засму чений її чоловік, тому що не розуміє, заради чого вони так сильно намагалися і будинок великий побудували, і двір облаштували, гараж та інше. Виявилося, що нікому це все не потрібно.

Як же бути? Від цих nереживань чоловіка не ста ло. А діти приїхали, швиденько розпродали машину, трактор, усе, що цінне. Розділили гроші між собою та поїхали відпочивати на далекий курорт. Виправдовуючи себе тим, що ось батько їх все життя працював, у всьому собі відмовляв, а життя одне і треба його прожити гідно. Олечка навіть не може досі зрозуміти, коли вони пропустили виховання і від чого їхні діти стали такими бездуաними і невдя чними. Хоча вона вже обрала для себе нейтральну позицію і переконує себе, що має їх приймати такими, якими вони вже є. Бо ляче бої ться їх втра тити. Мені важко було слухати все це. Адже подружжя все робило для того, щоб забезпечити дітей усім, чого вони самі завжди потребували, і думали, що все роблять правильно. Адже хотіли як краще, а вийшло – як вийшло…