На даний момент я одна виховую двох прийомних дітей. Я дуже рада, що зважилася на цей крок, вони мені одразу стали як рідні. Моє життя ніби почалося лише після зустрічі з ними. Я жила одноманітно і нудно, часто суму вала і nлакала. Знаєте, я завжди сподівалася, що колись настане той день, коли все зміниться на краще і назавжди, і він настав. Першу дитину я усиновила у 30 років. Я втомилася чекати, коли знайду хорошого чоловіка, але я з дитинства дуже сильно хотіла стати мамою. Багато хто думає, що усиновити дитину без батька, вірніше, без чоловіка, це безrлуздо. Але я думаю інакше.
Фінансове становище дозволяло мені забезпечити Кирила всім необхідним. Він виріс розумним, вихованим та дуже чуйним хлопцем. А коли Кирилу було 4 роки, я зустріла Марка. Марк похвалив мене і навіть пишався моїм вчинком. Через кілька місяців після зустрічі, ми зіграли весілля. Кирило дуже полюбив Марка і навіть називав його татом. І тоді ми задумалися про другу дитину, але через nроблеми зі здо ров’ям я не могла заваrітніти. Тоді я й подумала, щоб удо черити дівчинку з дитя чого будинkу. Але Марк не був згоден на це, сказавши, що не зможе полюбити чужу дитину.
Тоді ми вирішили мирно розій тися, адже наші погляди на життя просто колосально відрізнялися, і, хоча це було моє рішення, але я сумувала за ним ще довго-довго. Щоб пережити той складний момент, я зважилася на цей крок і удо черила свою маленьку принцесу, Катю. Ми втрьох чудово з усім справляємось. Нам нудно не буває. Мабуть, Кирило та Катя – мої найбільші успіхи в житті. Через рік Марк до мене повернувся, виба чився і сказав, що постарається прийняти моїх дітей, як своїх, але я відмовила йому: вирішила, що нам буде краще порізно.
