Іноді у житті відбуваються такі непередбачувані події, після яких людина приймає рішення, що не відповідають його принципам та уявленням. Оточення звичайно починає просто таврувати цю людину, вішає ярлики без розуміння мотивів того чи іншого вчинку. Наприклад, Павлу, головному герою цієї розповіді, довелося влаштувати своїх літніх батьків у будинок для людей похилого віку. Це рішення далося йому важко, він постійно відчував докори совісті, вважаючи, що надходить не по-людськи, але він також розумів, що по-іншому не міг.
Павло, працював на двох роботах, щоб якось звести кінці з кінцями, адже дружина його не працювала, була в деkреті та виховувала двох малюків. Літні батьки відмовилися залишати свій приватний будинок і переселятися в тісну квартиру, і так як у Павла не було можливості постійно стежити за батьками і в разі необхідності надати першу допомогу, він прийняв таке рішення. Дружина, звичайно, теж з жалем прийняла той факт, що доведеться батьків залишити в будинку для літніх людей, але інших можливостей у них не було. Коли люди почали засуджувати його, він намагався пояснити свою позицію і точку зору; він також сказав якось своєму знайомому, що якби він був на місці інших людей, то теж став би засуджувати.
Зараз він розуміє, що ніхто не застрахований від такої ситуації, і перш ніж пускати в хід зви нувачення, зрозуміти чому ж людина вчинила так, а не по-іншому. Будь-яка нормальна людина цінує своїх батьків, хоче забезпечити всім у старості, але в житті бувають такі періоди та ситуації, після яких людина приходить до таких висновків. На щастя, Павло швидко став на ноги і забрав своїх батьків уже до їхнього великого приватного будинку. Батьки не були на нього в образі, і зараз вони доживають свою старість у достатку та радості, виховуючи онуків, навчаючи премудростям життя.
