– Тітка, а де мама? Я відкрила очі, а на годиннику три ночі. – Чому досі не спиш? – Я бою ся. Хочу до мами. Коли вона повернеться? – запитала племінниця і заnлакала. На жаль, у мене не було відповіді на це питання. – Іди до мене. Не буде страաно. Чоловік і сестра пропали кілька днів тому. Ніхто не знає де вони. Мама каже, і на роботі питала, теж не бачили їх. За словами мами, вихователька зателефонувала і попросила забрати племінницю. Я повинна була поїхати у відрядження, але після того, як мама привезла дівчинку до мене, я скасувала його. Мама твердила взяти племінницю з собою, “дітям корисне морське повітря”, а також, наполягала на тому, щоб я віддала їй ключ від моєї квартири. – Мамо, але у мене немає на це коштів. Я ж за рахунок компанії їду. – Нічого, візьми кредит. Тобі ж дадуть! Через скільки повернетеся? Вона задавала такі питання, тому що я не розповіла їй, що скасувала поїздку. Щось в її поведінці мене насторожувало і здавалося підозрілим.
Дочка з чоловіком пропали, внучка залишилася без батьків, дуже сумує, а вона чомусь щаслива. Ще й вимагає від мене ключі від моєї квартири. На наступний день вдень, коли нібито ми повинні були їхати, подзвонила мамі і сказала, що ми готові, виїжджаємо, нас проводжати не потрібно і попросила зателефонувати, якщо сестра з’явиться. Мені було цікаво, що ж станеться, що ж мама задумала. Тут, через пару годин мама відкриває двері ключем, а з нею моя сестра. – Мама! – вигукнула племінниця і кинулася в обійми сестри. – Ви тут? Чому не поїхали? – запитала мама. – Звідки взялася сестра? Чому не подзвонила? – Ми щойно зустрілися, випадково. – Так, мамо, Досить бре хати. Ви що, все підлаштували? “Навіщо?” – запитала я в подиві.
– Ех, хотіли, щоб ти забрала Настеньку у відпустку. Вони ж не можуть собі таке дозволити, а у тебе хороша зарплата. Я була աокована від цих слів. На руках сестри кілограм золота, одягається в брендових магазинах, ходить в салони. Я хотіла відповісти їй, але тут простукали в двері. – Здрастуйте. Ми тиждень тому домовилися з вами орендувати квартиру на тиждень, пам’ятаєте? Я закрила перед ними двері, звернулася до мами. – Ах ти тому наполягала на тому, щоб я залишила тобі ключі від квартири? – А що, квартира ж мала бути вільна. Я б віддала тобі гроші. – Настенька, ми пішли. Ти залишаєшся у тітки. Будь слухняною, – перебила нас сестра. Зібралася йти. – Тобто? Я не несу за неї відповідальність. Це ваше завдання, ніяк не моє. Залишите дитину, відведу в nоліцію. Вони пішли. Я відчувала себе обду реною. Гаразд, сестра, але від мами я такого не очікувала.
