Я сиділа на балконі, пила чай. Нічого не віщувало бі ди. Тут до мене підійшла свекруха. – Лариса, онука обов’язково треба показати nсихіатру. – Чого? – мало не виплюнула чай. – Ти що, не помічаєш? Він вже вкотре відбирає у сестри ляльку, і грає з нею, ніж машинками. Це ненормально! Я подумала: < < скільки можна?>>. Вона схожу тему піднімає не вперше. Пам’ятаю, коли старшій доньці було два роки, вона так само прийшла до мене і влаштувала істериkу. Який галас вона підняла, і це тому, що побачила, як дочка грає з машинкою. Після цього випадку вона одного разу забрала дочку з садка і повела до nсихолога, без нашого відома. Після “прогулянки” вони повернулися додому, і свекруха говорить мені. – Нам потрібно найближчим часом поїхати до столиці. Я показала дитину nсихологу.
Він сказав, що потрібно терміново щось зробити, інакше вона потім вибере собі не чоловіка, а дружину. – Валентина Юріївна, це нормально, коли дівчинка грає з машинками. Їй подобається возитися з інструментами тата, подавати їх, грати з паровозиками. Все гаразд, не хвилюйтеся, – відповіла я. – Лариса, уймись. Я розумію, коли ти не дбаєш про чоловіка, адже вийшла за нього за розрахунком. Але про доньку ти думай. Тобі її не шкода? Вона потребує допомоги … гаразд. Як бачу, ти байдужа. Доведеться робити все самій. Я зроблю, мені важливо, щоб внучка виросла нормальною і здоровою! – Ви перебільшуєте, Валентина Юріївна. Мені не хотілося, щоб свекруха знову спробувала без нашого відома щось зробити, тому я розповіла про все чоловікові. Він поставив свекруху на місце і велів, щоб вона відстала від дочки. Свекруха довго обра жалася і намагалася довести, що все ж nроблема є.
То їй не подобалася коротка стрижка внучки, то вона звертала нашу увагу на те, яку музику дочка слухає. Мене все це дістало. Вирішила обмежити спілкування дочки з нею. Її така поведінка могла б вплинути зворотним ефектом. Але, коли наро дився наш син, ми начебто помирилися. Минуло багато часу, і я не думала, що вона ще зациклена на цю тему. Вона спілкувалася з онуком, відвідувала його. Але знову одне і те ж. – Ти не розумієш, наскільки це серйозно… добре, я вже давно помітила, що виховувати дітей ти не вмієш. Я ростила нормального мужика, виховала його, і онука буду виховувати. Я заберу його до себе. Весь цей час я намагалася бути ввічливою і не обра зити тебе, але nсувати майбутнє продовжувачу нашого роду я тобі не дозволю! Я виставила її за двері. Моє терпіння лопнуло. Вона не буде спілкуватися з онуками до тих пір, поки не перестане нести нісенітницю.
