Тільки поклала дитину спати, і тут же хтось почав безперервно дзвонити в домофон. Я була дуже зла, це була мама. Але, як то кажуть, батьків не вибирають. Вона кинула мене на бабусю з дідусем, коли мені було 2 роки. Тато завжди був у відрядженнях, а через 14 років він створив нову сім’ю. З тих пір ми не бачилися, втім, я завжди була без батьківської уваги. Перший раз мама з’явилася, коли я виходила заміж. Вона скаржилася на життя і випрошувала гроші. Якось я допомогла їй і дала грошей; з тих пір вона згадує мене тільки тоді, коли накопичення закінчуються.
Мати знову прийшла, щоб клянчити гроші, хоча сама стверджувала, що хоче побачити онука, і я не маю права їй відмовити. Каже, що я їй зобов’язана. Адже колись вона платила мені аліменти, а тепер моя черга. Вона не розуміла, чому бабуся і дідусь самі не утримували мене, у них було достатньо грошей. Почала звинувачувати мене у всьому. Не могла побудувати особисте життя, пере ривала ваrітності і все це через мене. Мати не могла ніяк заспокоїтися, показала мені довідку про те, що у неї nроблеми зі здоров’ям.
Погрожувала судом, якщо я не платитиму їй 4 тисячі на місяць. Я віддала останні гроші і закрила двері. Мені не хотілося дзвонити чоловікові, знову розлютився б, тому я звернулася до дідуся, і він мене заспокоїв. У матері весить борг за аліменти, і вона ніяк не зможе вимагати з мене щось. До того ж вона всі ці роки ухилялася від батьківських обов’язків. Дідусь пообіцяв звернутися до дільничного і вирішити це питання. Після розмови з дільничним мама більше не приходила. Нещодавно мені сказали, що вона почала працювати двірником. Сподіваюся, що нарешті взялася за розум…
