Я завжди жила у великій, але не повноцінній сім’ї. Я була старшою із 6 сестер. Батько нас залишив після народження шостої. Він хотів сина, і наша сім’я йому не потрібна. У мами різко погіршилося здоров’я, коли тато нас покинув. Стрес і постійний недосип відбилися на її зовнішньому вигляді. Мама постаріла на 10 років на місяць. Незабаром і мама нас покинула, та не як батько. Вона пішла з життя, і ми, 6 дівчат стали круглими сирітkами, коли мені не було повних 18 років. Звісно, орrани опіки одразу зайнялися нашою справою.
Мені сказали, що нас шістьох розподілять по різних дитячих будинках, деякі з яких навіть у різних областях. Ми тоді спробували зв’язатися з нашим горем-батьком, але він спочатку просто не відповідав на дзвінки та повідомлення, а потім і заблокував нас. Я попросила, щоб хоч наймолодших, яким було по 3 і 2, залишили зі мною, адже ніхто про них не міг би дбати так, як це робили ми з мамою. Молодших я заспокоїла, сказавши, що через два місяці, коли мені виповниться 18, і я зможу взяти на себе опіку над молодшими сестрами, всі ми знову будемо разом і житимемо в нашій квартирі.
Мама з дитинства вчила нас бути самостійними і йти до кінця, чого б це не вартувало. Саме цей стрижень і допоміг не зупинитися. Всі ці документи, підписи, папірці мене сильно вимотували, але скоро ми знову опинилися разом у своїй старій квартирі. Я вже знайшла собі підробіток. Мізерні гроші на дітей та моя зарплата нас голодними не залишають, але я планую вступити до університету, а потім і збудувати собі таку кар’єру, щоб мої рідні їли те, що хочуть, а не те, що нам по кишені.
