Мені вже 57. Нещодавно я вийшла заміж і вже жалкую про це. Ми з Вадимом одружилися 5 місяців тому. Він мій ровесник. До заміжжя я думала, що ми разом відпочиватимемо, подорожуватимемо і просто насолоджуватимемося життям. Я навіть надивилася кілька теплих країн, які хотіла б відвідати з ним. Але всі мої плани впали майже відразу після заміжжя. Після РАГСу я переїхала жити до чоловіка. У мене, звичайно, була своя квартира, і щоб вона не була порожньою, я почала здавати її в оренду.
Вадим мені не допомагав. Всі домашні справи та обов’язки були на мені. Часто мені здавалося, що я не дружина його, а просто прислуга чи хатня робітниця. Вадим постійно вимагав ідеальну чистоту та різні страви. Та не лише вимагав, а й критикував моє готування. Строго наказував, що саме йому приготувати на сніданок, обід чи вечерю. Моє заміжжя мене взагалі не тішило. Я остаточно вирішила поставити крапку, коли мій чоловік почав доводити до нас свого онука.
Він наводив його – і все. Далі займався своїми справами. Мені доводилося однієї доглядати дитину, годувати її, грати з нею, гуляти, займатися уроками. Так як я не особливо люблю дітей, навіть своїх наро дити так і не наважилася, мені ця справа не приносила задоволення. Моє життя після заміжжя перетворилося на nекло. У мене не залишилося часу ні на себе, ні на улюблені заняття, ні на зустрічі із друзями. Саме тому я почала частіше думати про розлу чення. Жодних плюсів у цього шлюбу. То навіщо він мені?
