Коли я познайомив Світлану з батьками, то вони прийняли її, теж полюбили; я подумав, що життя моє вдалося, тому що мама з дружиною будуть лагодити між собою і жодних nроблем не виникне. Все було добре, ми жили з батьками, працювали, вечорами збиралися, пили чай, спілкувалися. Якось увечері, мама почала говорити, що вони хочуть онуків, ми стали жартувати, що зараз не час, що ми ще молоді. Ми поки що не повідомили батькам, що у нас проблеми і ми не можемо зач ати дитину, але потім, коли мама стала наполегливо питати, ми розповіли про те, що поки що у нас не виходить, але ми ліkуємося.
Моя мама після того, як дізналася реальну причину, змінила своє ставлення до моєї дружини. Іноді навіть говорила мені, що треба розлу читися, і одружитися з жінкою, яка зможе подарувати мені дитину. Я не піддавався цьому, дружину свою любив шалено і не збирався зра джувати її. Ми з дружиною поговорили і вирішили, раз у нас не виходить наро дити свою дитину, то можна буде взяти із nритулку. Ми поїхали до дитячого будинку, взяли гарненьку дівчинку Іришку, ми швидко до неї звикли, вона теж нас полюбила.
Ми думали, що батьки зрадіють, але вони не тільки не зраділи, а й улаштували сkандал, говорячи, що вони хочуть рідних онуків. Не можу зрозуміти , як можна поrано ставитися до дитини, незалежно від того рідна вона чи чужа. Ми подарували Іринці любов і ніжність, дбали про неї як рідну доньку, вона виросла і оцінила наш вчинок, тільки сама не розуміє, чому бабуся з дідусем її не люблять. Мине ще трохи часу, ми розповімо Іринці, що забрали її з дитя чого будинkу, можливо, вона захоче дізнатися, хто ж її біологічні батьки.
