Нещодавно моя сестра вийшла заміж, ми з мамою були раді, тому що вона ніяк не могла знайти того єдиного, і залицяльників міняла як рукавички. Ми завжди думали, що вина в них, а потім зрозуміли, що її характер усьому виною. Вийшло так, що її обранець у розлу ченні. Від першого шлюбу має сина, який залишився жити з матір’ю і йому треба платити аліменти для сина. А моїй сестрі це було зовсім не до вподоби.
Ми ніколи не обговорювали їхнє особисте життя, але коли я, мама та сестра виходили зрідка посидіти в кафе, то вона раз-пораз тільки скаржилася на чоловіка. Винуватила його в тому, що він їй дає половину свого заробітку, бо раз у раз виставляє все її «шикарне» життя в соц. мережі і видно, що вона нічого не потребує . Ми з мамою говорили, що гроші витрачаються на дитину, а не на неї. Потім вона змогла домогтися того, що чоловік знайшов неофіційну роботу, де не був зафіксований документально.
І завдяки цьому він зміг не виплачувати аліменти синові. Сестра заваrітніла, і ми думали, що вона перестане «пилити» чоловіка і переключиться на виховання дитини. Але вона довела чоловіка до істериkи, ми з мамою навіть поїхали до них, щоби попросити їх тихо і мирно вирішити цей kонфлікт. Але він остаточно вирішив розлу читися з моєю сестрою. Після розлу чення він не виплачував сестрі аліментів, тому що його робота завдяки їй самій була не офіційною. Ми з мамою часто її лаяли за її вчинок. Вона нікого не слухалася і хай зараз хоч утихомириться.
