Мама моя з дитинства була не такою, як інші мами. Принаймні, я бажала її бачити в іншому образі, і зовсім з іншими поглядами на моє виховання. На її думку, ідеальніше її нікого немає на світі, і що вона прекрасна і «правильна» мати. А в чому її принадність-то була, якщо вона мене не цілувала і не обіймала, тому що думала, що з мене виростить неженка і nлакса. Вона не наряджала мене, а одягала практичні речі і не завжди дівчачі, адже на її думку я дитина і мені все одно у що я одягнена, все одно забруднюю.
Вона не ходила на мої ранки, щоб я не звикла до її надмірної уваги і вчилася самостійності. А мені було так nрикро, я так nлакала, коли всі однолітки на сцені шукали очима батьків і їм посміхалися на зустріч. А мене нікому було підтримати і похвалити. І ще безліч таких догм було в її вихованні, і мені доводилося підкорятися. Мені її любов давалася крізь сльо зи і б іль, так-як і її любов мені треба було заслужити і домагатися.
Тому я з підліткового віку вирішила, що мені її любов не потрібна. Як тільки мені виповнилося 18, я переїхала жити до бабусі. Вона мене завжди любила і обіймала. Але мені цього було мало. Мати розлю тилася і перестала спілкуватися зі мною, заявивши, що я невдячна. Після відходу бабусі на той світ мені знадобився nсихолог. 7 років терапії мені вдалися не легко, але без них я б ніколи не вийшла заміж і не народила б дочку.
