Коли я познайомилася з моїм чоловіком, він був у розлу ченні. Він мав сина від першого шлюбу. Я не зви нувачувала чоловіка в тому, що він не брав участі у вихованні сина від першого шлюбу. Він регулярно сплачував алі менти. Колиաня дружина робила все, щоб батько не спілкувався із сином. На момент розлу чення їхньому синові було шість років . Тепер у нас спільна дитина, і їй теж шість років. Вихованням нашого сина займалася переважно я. Чоловік багато працював. Із сином він займався лише у вихідні.
Я не дорікала чоловікові, що він зовсім не займається сином. Іноді він грав із ним, ходили гуляти. Зі старшим сином він майже не бачився, вітав з днем народження, і то по телефону, і дитина була задоволена, і чоловік не намагався це робити для галочки. Колиաня дружина налаштовувала сина проти батька, мовляв, у нього нова сім’я і первісток йому вже не потрібний. Нещодавно колиաня дружина наро дила від другого чоловіка. Після народження дитини вона стала дзвонити колиաньому чоловікові і скаржилася, що син потребує батьківського плеча, мовляв, від рук відбився. Мені здається, вона якась дивна.
Спочатку вона відбивала руки батькові, який бажає спілкуватися з дитиною. І через стільки років, коли в її житті з’явився новий чоловік і дитина, вона стала звинувачувати того , що той не спілкується з сином. Мені стало шкода хлопця. Майже десять років батько в нього з’являвся лише привітаннями на свята, якимись подарунками, а тут раптом намалювався на повний зріст і вирішив вчити його розуму. Батько почав підвищувати голос. Відносини між ними стали натягнутими. Я з ним кілька разів навіть посва рилася. Для мене неприйнятний такий спосіб виховання. Поставила чоловікові ультиматум, що або він повинен переглянути своє ставлення до синів, або братиму приклад із колишньої дружини і подам на розлу чення.
