Напевно, всі мають родичів, з якими не виходить спілкування. Ось і я не виняток. Все почалося із покупки нашої квартири. До цього ми жили у заміському будинку з батьками. Жили щасливо, стосунки були невимушеними. Батьки в наше сімейне життя не втручалися, у нас був окремий поверх, і все було за нашим бажанням, але все ж таки ми мріяли про власне житло. Працювали та накопичували на власну квартиру. І, накопичивши, купили гарну двокімнатну квартиру в центрі міста. Зробили ремонт, гарно облаштували гарною технікою та меблями.
Але все змінилося з переїздом. На відміну від спокійного заміського життя, у місті було багато цікавих місць, людей та розваг. Дружина ділилася своїми почуттями з родичами. Так її сестра стала нашим частим гостем, а потім взагалі стала у нас постійно мешкати. І не одна, а з дітьми. Спочатку мене це не напружувало, але потім родичка буквально перебралася до нас на ПМЖ. Дружина в мене господарська, а та користується – приходить зі своїми дітьми та пузо набиває. Мені доводиться тепер багато в чому собі відмовляти. Користуються добротою та господарчістю моєї дружини, яка готує для її дітей та прибирає після них.
А сестра дружини сидить, склавши руки. Я став ніяково себе почувати у власному будинку, адже постійно у нас хтось був. Сестра дружини у нас у гостях навіть у вихідні; її не цікавить, що ми можемо кудись піти чи хочемо відпочити, чи просто побути вдвох. А я не знаю, як її випроводити, щоб дружина не обра зилася. Адже ніякі натяки не впливають на неї, а словом можна обра зити. Зараз мені навіть не хочеться повертатися після роботи додому, а хочеться назад до батьківського будинку, де було тепло та затишно, а головне – де був спокій та усамітнення.
