Познайомилися з чоловіком ми тоді, коли він повинен був винаймати нашу квартиру, після того як розлу чився. Ми відразу ж сподобалися один одному, почали зустрічатися, він мені чесно сказав, що мав сім’ю, дитину від першого шлюбу. Мене це трохи збен тежило, але я подумала, що в цьому немає нічого страաного, головне, що він більше не має жодного стосунку зі своєю дружиною. До нашого весілля, я бачила дочку чоловіка, вона була звичайною дівчинкою, мені нічого не говорила, але це до певного часу.
Вона думала, що ми просто спілкуємося, але коли я вийшла заміж за її батька, вона сказала, що я – розлу чниця , що я стала причиною розлу чення її батьків, що через мене вона не може спілкуватися з татом. Я розуміла, що у дівчинки ст рес, що вона просто думає, що батьки розлу чилися через мене. У мене дуже спокійний характер і чоловік полюбив мене саме через це. Я намагалася гостро не реагувати на такі речі, хотіла з розумінням поставитися до неї заради свого чоловіка.
Після весілля, чоловік вирішив влаштувати вечерю та запросити свою дочку, я дуже хвилювалася, дізналася у чоловіка, що любить його дочку, приготувала її улюблені страви, а вона прийшла, спробувала і сказала на це все “ фу ”; завжди говорила, що їй нічого не сподобалося, що вона просто страшенно почувається поруч зі мною. За її поведінкою я розуміла, що таким речам її вчить рідна мати. Наразі вихідні не проходять без неї; мені іноді здається, що мама спеціально наводить її, щоб вона зруйнувала нашу сім’ю зсередини; я не хочу розлучатися, тому що дорожу своїм чоловіком, але ця ситуація мене вже дра тує.
