Мої самі рідні люди – це моя мама і сестра. Я їх люблю і ціную, також люблю своїх племінників. У сестри двоє дітей: доньці 12, а синові – 5. Сестра рано вийшла заміж і рано пізнала багатогранні турботи сімейного життя. Крім цього, вона ще працювала, і, природно, їй ніколи було відпочивати. Мама дуже хвилювалася за неї, але її здоров’я не дозволяло допомагати доньці. Тому вона весь час дорікала мене за те, що я у вихідні не забираю дітей до себе, не допомагаю сестрі. Мені 25 років.
Я працюю цілий тиждень, а у вихідні відпочиваю з друзями, з моїм молодим хлопцем (з ким, до речі, не поспішаємо створити сім’ю), іноді гуляємо в місті або за містом. Мама вважає, що це неправильно, що треба міняти спосіб життя. Але ж це несправедливо! Я не поспішаю з заміжжям, так як бачу стан сестри. Ну що ж тепер? Я не виходжу заміж, щоб насолоджуватися своїм вільним життям, погуляти, нагулятися, а виходить, що свій вільний час я повинна витрачати на сестру та її дітей? Хіба це по-людськи?Правда, іноді я забираю дітей, але проводжу час з ними по-своєму, вожу їх в кіно або в кафе.
Сестрі це не подобається. Вона весь час дзвонить і вимагає, щоб я їх музеї зводити або кудись ще, куди скаже вона. Це мене напружує і не подобається. А коли я дзвоню їй і вимагаю не змішувати маму в ці питання, вона виправдовується і відрікається. Іноді мені буває шкода її. Але вона сама повинна нести відповідальність за своїх дітей, адже турбота про них – це її обов’язок. Я думаю, що вона сама повинна знайти якийсь вихід, щось змінити в своєму житті, щоб все встигати. А вона знайшла інший вихід: залишити дітей на мене і це зробити з допомогою матері, щоб я не змогла відмовити. І що мені робити, люди добрі, скажіть?
