Я вийшла заміж зовсім рано. У 19 років у мене вже була дочка, але чоловіка не було. Мій наречений, дізнавшись про мою ваrітність, просто вирішив, що дитина не від нього, і пішов від мене. Тоді я була на межі відчаю і думала здати дитину в дитбудинок, але я виявилася сильнішою, ніж думала, вирішила довести всім і батькові дочки в тому числі, що я ні в кого не потребую. Я продала всі коштовності, які у мене були від батьків та інших рідних, додала до них всі свої заощадження і абияк придбала однушку в непоганому районі. Разом з цим я знайшла собі нову роботу і пропадала там весь день, поки з донькою сиділа сусідська самотня бабуся.
Всі мої старання, вся моя праця, все було заради дочки. Через деякий час я домоглася підвищення, і моєї зарплати почало вистачати на всі наші з донькою потреби, ще й на другорядні дівчачі хотілки. Моя дочка закінчила школу і продовжила навчання в коледжі. Все йшло прекрасно, до того фатального моменту… Моя дочка заваrітніла, навіть не закінчивши коледж. Її хлопець тоді вчинив також, як і мій rоре-чоловік 18 років тому. Дочка впала в деnресію і навіть якось сказала щось щодо призупинення ваrітності. Але я була категорично проти і наполягла на тому, щоб вона наро дила внучку.
Дівчинка народилася красивою і здоровою. Незважаючи на жахливі попередні події, я була дуже рада її появі і не могла натішитися їй. Коли я зрозуміла, що можу доглядати за онукою без її мами, я запропонувала дочці повернутися в коледж, але вона сказала, що малятку потрібна повноцінна материнська турбота. Вона вже 2 роки так говорить і ніяк не хоче змінювати своє життя в кращу сторону. Зараз внучка вже зовсім підросла, але дочка і думати не хоче ні про навчання, ні про роботу… я знову опинилася в тій ситуації, в якій була в 19 років. Тепер мені доводиться працювати в 2 рази більше, але ж моє здоров’я вже потихеньку дає збої…
