Мати Віктора приїхала і одразу питала, чи сва рилися вони з Ганною. Коли Вітя зрозумів, що він не має іншого виходу, вирішив усе розповісти матері.

ПОЛИТИКА

Мама нагрянула, як грім серед ясного травневого неба. Вісімдесятирічна старенька, впевнено скинувши своє пальто на сина, крехтячи пішла у вітальню. — Вітя я все знаю, ти навіть не намагайся від мене щось приховувати, — приголомшила вона його, навіть не привітавшись, — Мама бачить усе навіть тоді, коли має зір мінус шість і астигматизм. — Мамо, про що ти? Він поспішив повісити пальто, принести мамі зручний стілець та улюблені капці. — Ти з Ганною посва рився. – Я? З Ганною? Ні! Жінка вщипнула його за лікоть. — Мамі в очі дивись, Вітю. Чи не соромно тобі бре хати? — Мамо, мені вже не дев’ять! — Саме так! Тобі шістдесят, оболтус , а поводиться як дитина. Хто у такому віці дружину обра жає, га? — Нікого я не kривдив! З чого ти взяла?

— Ось гад , не зізнається ще. Я тобі, коли ввечері дзвоню, завжди на тлі Ганну чую, вона тобі підказує , як відповідати, а вчора її не було. Вона могла в таку пізню годину не бути вдома лише в тому випадку, якщо обра зилася і до батьків з’їхала. Тож не треба мені тут казки розповідати. Детективні таланти Вікторової матері завжди вражали. У дитинстві, начитавшись детективних оповідань, він думав, що Шерлок у тілі його матері переродився. А що? Цілком можливо, якщо реінкарнацію не виключати. — Гаразд. Я розповім усе. Чи не сварилися ми, просто я її вперше на місце поставив! Скільки можна мною командувати? Я дорослий чоловік. Спершу ти мене у всьому контролювала, потім вона. Я так жити не хочу! Бабуся насупилась. — Відчуття, що ти, в принципі, жити більше не хочеш .

— Пробормотала вона собі під ніс. — Чого? – Кажу, що життя без жінки не життя! І не треба мені тут марення всяке нести. Теж мені старий борець за незалежність білих чоловіків знайшовся! Якщо ти все життя слухався, то зараз уже нічого не змінити. — Чому це? — Нейропластичність не нескінченна! Ти так звик і інакше не зможеш. І не треба мені тут суперечити! — Звідки ти знаєш такі слова? Я зможу і доведу вам, що ви помиляєтесь! – упирався Віктор. — Довести можна теорему, а те, що мама каже – аксіома та догма у квадраті. Я все знаю! У цій ситуації точно знаю, що ти маєш вибачитись перед Ганною і взяти свої слова назад. — Не вибачатимусь я і від слів відмовлятися! — Будеш. А то я захворію, мене не стане, і мучить тебе совість, що рідну матір до могили довів. Я вже відчуваю, що в серці поколює. Ох! Жінка трагічно розвалилася у кріслі, поклавши руку у правій частині грудей. Правда, потім згадала, що серце в лівій , і змінила. — Гаразд…