Моя донька з самого дитинства була неслухняною. Вона любила всі заборони перевіряти на собі: чому не можна їсти холодне взимку, чому не можна пальці в розетку засовувати. Вона нікого не слухала і чинила так, як хоче сама. Наразі вона виросла, але дитячі звички залишилися. Вона продовжує нехтувати порадами старших. Ще у школі донька почала зустрічатися з хлопцем на ім’я Паша. Я думала, що це дитяче шкільне кохання, тому не ставилося до цього серйозно. Але донька вбила собі на думку, що саме Паша має стати її чоловіком. Вона погрожувала, що зробить усе, щоб Паша одружився з нею.
Але мені ця ідея не подобалася, бо хлопець був несерйозний. Він був надто молодий, щоб створювати сім’ю. Паша любив погуляти з друзями та відпочити. Працювати він поки що не планував, і його можна зрозуміти, адже він поки що взагалі не вирішив, ким хоче стати в житті. Донька сказала, що одруже з собою коханого за допомогою дитини. Я почала відмовляти доньку, бо не через дітей має створюватися сім’я, а завдяки сім’ї мають народжуватися діти. Але вона знову пропустила мої слова повз вуха. Все ж таки добилася свого, заваrітніла, Паша одружився з нею через дитину.
Можна подумати, що коли донька досягла того, чого хотіло, то вона вже щаслива, але ні. Паші сімейне життя і вічні крики немовляти не припали до душі. Він став сильно затримуватися на роботі, вважав за краще замість сімейної вечері провести час із друзями. Він став швидко віддалятися від своєї дружини, а роль батька для нього була страաною. Донька приходила до мене і починала сkаржитися на свого чоловіка. Я пропонувала їй подати на розлучення і повертатися жити до нас з татом. Але вона відмовляється, мабуть, їй просто подобається бути незадоволеною і скаржитися.
