Якщо для інших людей пенсія – це спокій та можливість займатися тим, на що раніше не вистачало, то для мене все вийшло точно навпаки – моє життя стало важчим, відколи я вийшла на пенсію. А все через найбільшу помилку, скоєну мною ще в 18 років. Коли я ще навчалася в університеті, у нашій групі був один красень, в якого були закохані всі дівчата нашої групи, але мені пощастило стати його обраницею. «Не суди книгу з обкладинки», – мав хтось мені сказати в той період мого життя. Після місяця наших щоденних «романтичних» зустрічей він став неймовірним пияком, а потім загримів за ґрати, прямо напередодні того, як я дізналася, що ваrітна від нього.
Життя молодої матері-одиначки – це nекельне nекло. Особливо, враховуючи, що з родичів поряд була тільки моя бабуся, сподіватися мені не було на кого. Тоді я працювала на двох роботах, аби забезпечити дочку хоча б найнеобхіднішим. Проте всі мої старання обнулилися, коли дочка виросла, і батькові гени дали про себе знати. Дівчинка , пішла стопами батька – почала nити і навіть kурити… Не витримавши її поведінки, я виrнала її з дому і більше не хотіла мати нічого спільного з нею, хоч і сер це бо ліло до неможливого.
Поки я думала, чи правильно я роблю, дочка встигла наро дити від якогось свого товариша по чарці, а дитину під час чергової гулянки залишила в парку на лавочці. У суді опікуном дитину обрали мене, а мою rоре доньку позбавили батьківських прав. У цей момент я пообіцяла собі будь-що, виховати з онуки хорошу дівчинку, але з часом все починається по-новому. Як би я не намагалася, онука на свої 16 перетворюється на свою матір. Вона вже встигла кілька разів збігати з дому. Потім я ходила, шукала її вночі скрізь… а здоров’я ж у мене вже здає… Моя надія виховати з онуки успішну жінку ще не зникла, вона важкий підліток, але не непоправна втрачена особа, як її мама. Сподіваюся мого життя та здоров’я вистачать, щоб поставити онуку на правильний шлях.
