Мені завжди здавалося, що у нас з чоловіком ідеальні відносини. Звичайно, як і в будь-якій інший сім’ї, у нас бували kонфлікти, але я собі навіть уявити не могла, що одного разу він піде від мене з дурної причини. Я трудоголік. Люблю свою роботу і присвячую весь вільний час улюбленій справі. Після важкого робочого дня не залишається сил і часу для побуту. Варто сказати, людина я не чистоголік: звичайно, добре, коли вдома прибрано, але безлад мене не дра тує.
Чоловік-повна протилежність мене: його нервують брудні тарілки в раковині або не праний одяг. У минулому через це він міг би розлютитися і влаштувати сkандал. Але потім він зрозумів, що ці сkандали і крики ніяк не діють на мене, і вирішив добровільно взяти на себе відповідальність за чистоту і затишок в домі. Він прав, готував і купував продукти. Тепер я без мук совісті займалася кар’єрою і ясно дала йому зрозуміти, що кар’єра найважливіше. Такий порядок справ влаштовував обох, поки одного разу чоловік не заявив, що хоче подати на розлу чення.
Коли я запитала, в чому причина, він відповів: «Ти погана господиня, я втомився один забиратися в будинку». Потім почалися скарги, що після роботи я змушую його займатися ще й господарством, а він втомлюється. Чоловік зібрав речі і пішов до батьків. Сиджу я і не розумію, що тільки що сталося: чоловік kинув мене через прибирання? Хіба це не смішно? Інші пари розлу чаються через зраду, а чоловік – через свій перфекціонізм. Не знаю навіть, як повідомити про це рідним. Батьки обожнюють чоловіка, так що почнуть звинувачувати мене. Можливо і є частка моєї провини, але навіщо відразу розлу чення? Можна ж поговорити і зрозуміти один одного?
