Все своє життя я намагалася добитися похвали від тата, але його цікавило лише одне в житті . Я так і не могла його умовити не робити ЦЕ

ПОЛИТИКА

Коли мені було вісім років, я радісна показувала свій щоденник із п’ятірками татові. Але він, не відриваючись від газети, говорив: «Молодець!». І я натхненна намагалася вчитися ще краще, щоб батько мене знову похвалив. Коли мені було десять років, мама подарувала мені гроші на іменини. Я їх поклала у скарбничку. Хотіла назбирати на велику ляльку. Після цього я додавала туди з кишенькових грошей. Але одного разу тато сказав: – Такі великі дівчатка вже не грають у ляльки. Мені вони потрібніші. Мова йде про життя.

Я зляkалася, що з життям тата може статися щось поrане і віддала йому всі гроші з скарбнички. Тато пішов, повернувся напідпитку, а мені приніс жменю льодяників. Я засяяла від щастя. Коли мені було чотирнадцять років, я готувалася співати на святі у школі. Я дуже хотіла, щоб тато чув, як я співаю, щоб він радів за мене, але на концерт прийшла лише мама. Коли мені виповнилося вісімнадцять років, я збиралася на танці. Одягла дуже гарне плаття. — Тобі подобається, як я виглядаю? — Запитала у тата. Він нічого не сказав. Мені двадцять чотири роки. Я вже сама заробляю на життя, купила собі машину, закодувала батька, я маю нареченого і у мене весілля.

Тато всю урочистість просидів сумний. Він не вмів веселитися без доnінгу. Мені двадцять вісім років. Я виходжу з полоrового будинку з новонародженим сином. Я дуже хотіла, щоби мене зустрічали батьки. Але приїхала лише мама. — Тато не зміг приїхати, — збре хала вона. Сьогодні у тата ювілей. Йому шістдесят п’ять років. — Ти мені подарунок не купуй. Ти мені краще гроші подаруй, — каже тато… Звісно. Навіщо йому подарунок, йому гроші потрібніші. Щоб проnити. Я все своє життя прагнула отримати його похвалу. Але жодного разу не дочекалася. Я його ніколи не цікавила. Гранована склянка йому була ріднішою.