Мені було десять, коли батьки розлу чилися. Історія досить банальна, батько знайшов іншу жінку і переїхав до неї. Після цих подій про мене не згадував. Бабуся по батьківській лінії теж про мене забула, як ніби для неї мене раптом не стало. Але ж до цього вона до мене добре ставилася, ми часто в село до неї приїжджали, вона говорила, що любить мене, смакотою годувала. Любов закінчилася разом з шлюбом моїх батьків, мабуть. Я була маленька, багато розуміла, але не все. Я бачила, що все змінилося, але причини зрозуміти не могла.
Чому батько і бабуся раптово зникли з мого життя? Розуміла, що сталося щось погане, бо мама сумна була. Ніхто мамі після розлу чення не допомагав з боку батька, а допомоги вона потребувала. Вона багато працювала, я часто залишалася вдома одна. На щастя, її підтримувала її сім’я. Мене відвідували тітки, дядьки, двоюрідні сестра і брати. З ними було не так сумно. Зараз я вже доросла, самостійна людина. Мати зустріла потім чудового чоловіка, тепер живе з ним. Про родичів з боку батька я навіть не згадувала, але бабуся нагадала про себе сама.
Подзвонила вона, просила приїхати. Голос був якийсь хво рий і тихий. Я не стала будувати з себе вселенську доброту і прямо їй сказала, що думаю про неї: – Я на вас обра зу не тримаю, але бачити не хочу. Ніякого сенсу в тому, щоб приїхати не бачу. Ви про мене так багато років не згадували, а тепер раптом згадали, коли вам стало важко і погано. А нам з мамою теж важко було і поrано колись. Чому тоді не дзвонили? Всього хорошого і пока. Потім дізналася, що бабусі не ста ло. Багато мене засуджують за зайву прямоту, але я себе вин уватою не відчуваю.
