Нас із братом виховував батько. Мені було 5, а братові 3, коли мама нас поkинула. Скаржитися на життя не можу, завдяки батькові, адже він старався щосили, працював, забезпечував нас. Але найголовніше, він любив нас і дбав. Знайомі питали, як нам живеться? Чи нудьгуємо ми по мамі, по материнському коханні? Не знаю, що на такі запитання відповідав тато, але скажу так. Тато був нашим усім, і нам його вистачало. Батько наш був доброю людиною з великим сер цем. Напевно, доля тому й забрала його. Мені тоді було 19. Я встиг закінчити навчання і влаштувався працювати на за вод. А брат тільки вступив до училища. Добре, що нам дістався від батька будинок та машина.
Це значно полегшувало нам життя, бо моєї зарплати не вистачало б. Я завжди ходив на роботу із задоволенням. Не скажу, що вона в мене була легкою, але іноді я так входив у ритм, що забував поїсти. Благо, наш кухар, Ірине Володимирівно, так любила мене, що завжди нагадувала про обід. Я її любив як рідну матір. Коли у мене з’являвся вільний час, я біг до неї поговорити до душі. Вона вгощала тістечками та чаєм. Якось на день матері я подарував їй букет її улюблених гортензій. Сказав їй теплі слова і додав, що я вважаю її своєю мамою. Ірина Володимирівна розnлакалася. Вона обняла мене і сказала, що мріяла про такого сина, як я, і пожартувала, що як на зло в неї всі дівчатка. Я додав: «Нічого страшного. Ви ж не встигли всіх видати заміж? Здається, ці мої слова Ірина Володимирівна запам’ятала. Через деякий час вона познайомила мене зі своєю старшою дочкою.
І ось тепер вона моя дружина. Нещодавно ми довідалися, що дружина ваrітна. Вона почала наполягати, щоб я знайшов свою біологічну матір, адже вона має право знати, що матиме онуку. Я був проти, ми навіть посварилися з цього приводу. Дружина в розпал сварки сказала: – Ти думаєш, Ірина Володимирівна завжди була такою гарною. Дружина розповіла мені, що теща народила її о 17-й і вирішила відмовитися від неї. Бабуся посва рила її, забрала внучку і виrнала Ірину. Вона повернулася лише за два роки, з новим чоловіком і ваrітна. Вона на колінах вибачалася, і бабуся їх прийняла. Лише тоді вони стали нормальною родиною. Я, звичайно, був розчарований, що моя Ірина Володимирівна хотіла так зробити з дочкою. Але ця історія дала мені можливість зрозуміти, що ми можемо помилитися, головне, прийняти свої помилки і постаратися все виправити. А моя мама спробувала зв’язатися з нами після сме рті батька. Мабуть, я дам їй другий шанс.
