– Інно, приймай мою пропозицію. Не роздумуй, – сказала Ольга подрузі. – Так, дай очухатися, – в Інни розум заходив за розум, – тобто ти хочеш, щоб я забрала в тебе чоловіка, а за це переоформиш на моє ім’я кафе? Все вірно? – Так! Ти точно виклала суть. – А Толік? Він не заперечуватиме? – А це залежить від того, як ти його охмуриш. Та не хвилюйся ти так. Він же пухкий. Його обкрутити – раз плюнути. За своїм досвідом суджу. – Чим чорт не жартує! Давай ризикнемо. Що мені втрачати. Зрештою твій Толік пухкий додаток до дивана. Буде в мене наче кіт.
– Клас! Це буде найбільшою угодою у моєму житті. Нарешті я звільнюся від чоловіка і вийду заміж за Стаса, – Ольга засяяла у передчутті. – За господаря кондитерської фабрики? І чи давно ти з ним? – Давненько. Стас мужик що треба, не те що мій тюфяк. Та й капітали наші поєднаються. А це, як ти розумієш, шлях до нових вершин. Далі подруги зайнялися розробкою плану щодо “перенесення” Толіка від Ольги до Інни… Лежачи в ліжку Толік “поїдав” закоханим поглядом Інну. Несподівано зателефонували у двері. – Сусідка, напевно, – зітхнула Інна, накинула халат і пішла відчиняти.
У кімнату, затятою фурією, влетіла Ольга. – І це твоя подяка за моє кохання, Толік?! А ти, Інно?! Це твоя дружба? – Мила, благаю, пробач мені! Я не знаю, що за помутніння знайшло на мої очі, – заплакав Толик. – Жодних “вибач”! Я подаю на розлучення! Можеш забрати його собі, Інно! І забудь про моє існування! За годину посильний привіз речі Толіка до Інни. Юридичні формальності, під натиском Ольги, оформили за лічені дні. За тиждень подруги, сидячи в ресторані, весело відзначали вдало прогорнуту операцію…
