Григорій Федорович почув дивні голоси з лісу, прийшли непрохані гості. Але те, що сталося потім, ніхто з гостей не забуде

ПОЛИТИКА

У наш час деякі люди дуже жа хливо знецінюють важливість природи: флори та фауни. Асфальтові заводи пожирають наші ліси, а зонд газових труб душить безневинних тварин та людей, які вже звикли до чорно-білої палітри всього міста. Ці люди навіть і не підозрюють, що колись на місці їхніх потворних панелек був чудовий ліс, без жодного сірого кольору, наповнений свіжим повітрям, гарними рослинами та чарівними тваринами. Тому не дивно, що деякі люди в наш час, не витримавши тяжкості буття у кам’яних джунглях, йдуть у ліс як самітники. От і Григорій Федорович встиг двічі одружитися, але дуже невдало, на старості років просто пішов жити в лісі. До цього дня він вважає, що це його найкращий вчинок у житті. Він живе в хаті, зі своїм собакою, на прізвисько »Шпаргалка».

Справа в тому, що Грицько кілька разів губився в лісі, і тільки цей пес, як шпаргалка, зміг підказати йому куди йти і таким чином рятував йому життя. Єдиний ворог Гриші тут — це браконьєри — «тварини в шкіряному мішку», як їх називає Григорій. Раз на місяць вони приходять, полюють на вовків, ведмедів і лисиць, через всякі нелюдські цілі, які так ненавидить Гриша. І ось одного дня, в середині зими, в ліс завітали непрохані гості. Гриша, за звуками снігоходів, одразу зрозумів, хто це. Слідом снігохода він набрів на браконьєрів, на снігоходах лежали кілька вовків, яких вже давно було не врятувати, а одного, пора неного, тримав у себе один із «потвор». Взявши свою рушницю, Гриша стрільнув прямо між ніг браkоньєра, який тримав пораненого вовка, той ахнув на місці.

Гриша з червоними очима підійшов до одного з них. Високий зріст, широкі плечі і величезні розміри браkоньєра, не заборонили Грицю як слід вдарити кулаком йому в обличчя, від чого він впав на землю, і давати відповідь точно не збирався. — Якщо залишите тіла тварин, то так і бути, залишу вас живими, а тепер забирайтеся звідси, і щоб вашої ноги я тут не бачив, — ледве стримуючи себе, щоб знову не вдарити одного з них, сказав Григорій. — Ми твоє обличчя запам’ятали, конопатий, — сказав один із браконьєрів, сівши на снігохід і поїхавши від злого діда, якнайдалі. Трупи вовків Григорій поховав, а пораненого вовка взяв до себе. Вовка він назвав Іклом, через великий розмір одного ікла, і відсутність іншого. Гриша знайшов щось рідне у вовку, який втратив свою зграю, і залишився без ікла. Тепер вовк житиме з Гришею та Шпаргалкою.