Я дбайливо зберігала подарунок від мами, поки свекруха не попросила віддати його їй. Не сумніваючись, я віддала свій подарунок, але дуже скоро пошкодувала про це

ПОЛИТИКА

Ми з чоловіком готувалися до переїзду з орендованої квартири, у свою власну. Купили в іпотеку. Два роки орали як прокляті, щоб накопичити необхідну на перший внесок суму. Без вихідних та відпусток. Економлячи на всьому. І ось нарешті квартира наша. Можна в’їжджати. На час сумки та коробки зі своїми речами перевезли до будинку свекрів. Я почала перебирати речі, вирішуючи, що викинути, а що забрати у нове житло. В одній із коробок виявила рушник, подарований мені мамою. Її вже давно немає, а ось подарунок лишився. Я уткнулася в нього обличчям.

Свекруха вивчаюче дивилася на мене. Відклала мамин рушник до речей, які збиралася забрати до нової квартири. Тут свекруха мене запитує: — Тобі цей рушник потрібен? — Звісно. Це ж пам’ять про маму. — відповіла я. — Подаруй мені його, — попросила свекруха. Я, анітрохи не сумніваючись, віддала їй рушник. Подумалося, ну наче друга мати. Що поганого у тому, що вона отримає подарунок. А через деякий час, ми вже жили в новій квартирі, пізніше ми з чоловіком приїхали до свекрів в гості. А я дивлюся, у них перед дверима, у вигляді килимка лежить мамин рушник. Промовчала.

Весь вечір нікому нічого не сказала, а як приїхали додому звалилася на диван і заревіла як білуга. Чоловік злякався, дізнався, що сталося. Поїхав до батьків і привіз мамин рушник. Я його відпрала, попрасувала і він у мене лежить у шафі. А от коли свекруха приїжджає до нас у гості і йде мити руки, то я беру маминий рушник і простягаю їй. Витертись… Ось скільки вже часу минуло, а все зрозуміти не можу, що мені свекруха цим своїм вчинком сказати хотіла? Що показати?