– Картина називається “Не чекали”, – Інна стояла в дверях і весело посміхалася, розглядаючи незадоволені фізіономії родичів. – Мама, вийдемо на хвилинку. Поговорити треба, – сказала вона матері… – Вони вже “обрадували” тебе, що бабусю привезуть до тебе? – запитала вона мати. – Так, – сумно відповіла та. – Добре. Значить тепер мій вихід. – Доню, не варто тобі в це втручатися, – спробувала перешкодити мати. – І дозволити тобі звалити на себе цю бабу?! Вона хоч раз тобі посміхнулася? Хоч одне добре слово від своєї свекрухи ти чула?! У неї свої діти є. Які вже спадщину поділили. Майно їм, а турботи тобі?! Не дочекаються! Просто посидь в моїй машині, мам. Я з ними розберуся…
Інна ніколи не забувала, як бабуся цькували її батьків, а особливо маму. Прийшли на свято, так їм в обличчя: “Хто вас кликав?”; доньку назвали Інною, а не Тетяною, як того хотіла свекруха, та заявила: “Ви мені ніхто”. І бабуся, і інші її діти швидко сіли на шию її батькам, користуючись їх м’якістю і безвідмовністю. Але Інна вдачею у батьків не пішла. І зараз готова була вказати родичам їх місце в харчовому ланцюжку”… – Ми тут подумали і вирішили, що взяти бабусю сюди – це величезна відповідальність. Ми не потягнемо. Тому ми на вашу пропозицію відмовляємо, – Інна була сама люб’язність.
– Як так? – А ось так. – Не забувай, вона твоя бабуся. Рідна, між іншим, – з незадоволеним тоном сказала тітка. – І твоя рідна мати, теж між іншим, – відпарирувала Інна. – Тебе вона пестила і плекала, а ми з мамою нічого крім грубощів від неї не чули. – Ми всі працюємо, – сказав дядько, – а у твоєї матері графік вільний. Тому ми прийняли таке рішення. – Ну так кидайте роботу. У будь-якому випадку ваша мати – це ваші проблеми. Все! Тема закрита… Родичі пішли, грюкнувши дверима. Ну і ладушки. Без такої рідні і дихається легше.
