Коли настав час наро джувати, мене помістили до палати з трьома іншими породіллями. У результаті ми наро дили в один день. За час перебування у палаті ми познайомилися та багато спілкувалися. Зрештою, настав час нас виписувати. Медсестри сказали нам, що ми повинні готуватися до виписки і що вони виписуватимуть нас по черзі. Одна з породіль, Алла, розповіла, що чоловік уже все підготував до народження малюка.
Він купив коляску, замовив доставку їжі та навіть встановив для дитини автокрісло. Усі найближчі родичі з нетерпінням чекали їхнього приїзду. Мати та свекруха Інни вже накрили святковий стіл у передчутті першої зустрічі з онуком. Вони були в захваті від того, що нарешті зустрінуться з ним. Дарина була щаслива, що її чоловік вирішив подарувати їй все, що вона вибере – на знак подяки за її нелегку працю з наро дження двох дочок.
Однак на мене ніхто не чекав. Ніхто не приїхав забрати мене з лікарні і мені довелося їхати додому одній. Моє тіло все ще бо ліло, але мені доводилося робити все самій. Чоловік був у відрядженні і навіть не дзвонив мені. Батьки жили далеко і не могли приїхати, а родичі завжди ставилися до мене холодно. Я прийшла додому в порожню квартиру і заnлакала.
Мені доводилося дбати про свою дитину, що було надзвичайно складно. За два тижні чоловік повернувся з відрядження. Він вибачився, що не подзвонив, пояснивши, що його рюкзак із телефоном та грошима вкрали, а мій номер він не пам’ятав. Він зрозумів, наскільки самотньою я почувала себе, і обійняв мене. Протягом наступних двох тижнів він допомагав мені дбати про дитину, і навіть вставав ночами, щоб перевірити новонародженого.
