Весна завжди вселяла мені гарний настрій. Пташки співають, все навколо цвіте. Дивишся, і око радіє. Так все добре, навіть дуже добре. Погуляла я по своєму району, подумала, згадала, що сина давно не відвідувала. А Олена, дружина його, мабуть, скучила по мені вже. У них в будинку просто необхідний контроль дорослої людини. Поміркувавши, я вирішила, що цей день занадто гарний, щоб не зіпсувати його для невістки. Нехай не розслабляється. Всім відомо, що відсутність прогресу – це регрес. Нехай працює над собою, нехай вчиться у старшого покоління. Благо, я накопичила стільки мудрості, що в могилу не поміститися, тому намагаюся встигнути роздати все.
Подзвонила заздалегідь синові, попередила. Оленка зараз пил швидко прибере, дізнавшись, що приїду. Нехай готується, а то задохнусь. Коли доїхала, наближався час обіду. Невістка метушилася на кухні, накривала на стіл. Дивилася я на це все і посміхалася. Це я її так виховала, навчила всьому. А то раніше зовсім господиня була з неї ніяка. На стіл все необхідне розклала і стала борщ розливати. Побачивши свій улюблений суп, я зраділа. Ну є плоди моєї праці, не дарма все! Я їй сто разів говорила, що на обід потрібно щось нормальне подавати, а то вона своїми салатиками безглуздими нікого не прогодує. Всі сіли за стіл.
Спробувала я суп, а він якогось дивного смаку, кислий. -Олено, ти за яким рецептом готувала? – суворий голос. -Я не готувала, це ми напівфабрикатами купуємо, швидко розігрівається, та й дешевше. А обличчя спокійне і в очі дивиться. Я трохи не схопилася за серце. Мій син і онук харчуються напівфабрикатами! -Господи, боже спаси і збережи, помилуй рабів своїх. Ох, мені навіть погано стало. Олена, ти серйозно?! -Тетяно Іванівно, у нас зайвих грошей зараз немає. Я такий сkандал закатала, що, напевно, і сусіди чули! Грошей їм залишила, хай годує нормальними продуктами сім’ю. Ну, що ж це за неподобство?! Я ж казала, що за ними потрібен постійний контроль, а то пропадуть!
