Мама відправила Настю в село до бабусі. Вона не хотіла їхати, але мати вмовила. На другий день почалися дощі і було нудно сидіти весь день біля вікна. -Онучко, що робиш? – запитала баба Віра. – Мені нудно, бабуся. Навіть інтернет тут не ловить. – Так, Настусю. До нас тому молодь не приїжджає. Розумію. – Тоді, бабуся, я напевно завтра поїду назад,- обережно сказала Настя,- не сидіти ж мені цілими днями біля вікна. – А ти займися чим-небудь! – Чим зайнятися без інтернету? – Рукоділлям. У мене є голки, нитки, візьми і вышивай. – Але я ж не вмію. – Твоя мама ж хвасталася, що ти чудово малюєш. А головне тут придумати гарний візерунок і вибрати відповідне поєднання кольорів. Бабуся дістала з комода все необхідне і віддала Насті.
– Ось! Спочатку спробуй хрестиком. Якщо не вийде, кинеш. Головне, спробуй. Настя пару хвилин подумала, придумала візерунок і почала вишивати. Бабуся зайшла до неї через пів години і здивувалася. – Ого, онука. Жар-птиця? – Так бабуся, як здогадалася? – У тебе добре виходить, я уявляю, яка краса вийде в кінці. Настя зраділа. -Значит, у мене виходить?!- подумала вона. – Не буду тобі заважати, мила, – сказала бабуся і вийшла з кімнати. Через пару годинок до бабусі прийшла сусідка. Вона прийшла і стала за спиною Насті. (ST/Y) – Я не буду заважати, донько, продовжуй, – сказала вона і стала спостерігати за Настею. – так красиво, аж око радіє, – прокоментувала вона і з посмішкою на обличчі вийшла з кімнати.
Вона пішла, і через деякий час з’явилися ще дві бабусі, теж встали за спиною Насті. Після декількох хвилин спостережень вони подивилися один на одного і вигукнули. – Майстриня, вона справжня майстриня. – Йдем, не наворожіть, – сказала бабуся Віра. Вони пішли, а Настя стала міркувати. – Раз стареньким так подобається, а вони всю молодість цим займалися, значить… – вона навіть не вимовила продовження. З ентузіазмом начала придумувати новий візерунок. – Баб Віра, можна? Мене бабуся прислала, ніби за молоком. – А ще рано, почекай пару хвилин, я піду та принесу. Проходь, не стій у дверях. У хату вступив високий, симпатичний хлопець і відразу попрямував у кімнату Насті. – Ого, – він завмер у дверях, – правду говорили.
Настя озирнулася і здивувалася, побачивши цього височенного хлопця. – Привіт, Я Микола. Ти Настя? – Так, а звідки знаєш мене? – Всі бабусі в селі про тебе гудуть. Кажуть, ти вишиваєш краще баби Віри, а вона була першою майстринею в селі. Настя зраділа і почервоніла. – Ти надовго у нас? – запитав хлопець. – Так, напевно, завтра повернуся в місто. Тут же дощі. – Це ж прекрасно. Після дощів ми йдемо збирати гриби. Я знаю такі місця. Підеш зі мною за грибами? – Піду, – відповіла Настя. Дівчина точно знала, що їй вже хочеться залишитися там надовго, вишивати і трохи краще дізнатися Колю.
