За свій шлюб Василина трималася до останнього всіма можливими кінцівками. Вона прекрасна знала до кого ходить її чоловік. Вона знала, що він бреше їй. Але все одно сподівалася, що він одумається і вибере сім’ю. Вона готувала смачну їжу, підтримувала затишок у домі, стежила за собою. Сподівалася, що він все це оцінить. На жаль, надії були марними. В один день, коли вона ще спала, він зібрав речі і поїхав, навіть не попрощавшись. Василина відчувала себе розгубленою, всі ранки просиділа на підлозі спальні і проnлакала. Син її гладив по волоссю. Він завжди був дуже кмітливим для своїх років. Потім було гучне розлу чення.
Андрій виявився дуже дріб’язковим і жадібним. Він навіть дорогі іграшки сина забрав, які сам купував, виніс побутову техніку. Шестирічний син дивився на все це і стискав руку матері. -Мамо, не переживай, нехай забирає, що хоче. Тільки нехай більше не повертається. Він зрадник. Василина ніколи не говорила нічого поганого про колишнього чоловіка за сина, але Костя і сам все зрозумів. Вона дуже боялася долі матері одиначки, адже її мати виховувала її одна. Все життя Вася бачила, як їй важко. Із-за постійної напруги і великої кількості роботи мама, зрештою, сильно захво ріла.
Коли її не стало, її забрав до себе в сім’ю батько. Мачуха її відразу не злюбила і всіляко обра жала. Василина мріяла про час, коли переїде. А що тепер? Вона повторює долю матері? Вася стала заглушати біль кількістю роботи. Взяла додатковий підробіток, щоб забезпечити сина і не сумувати. Ввечері поверталася пізно. Якось на зупинці до неї підсів незнайомий чоловік і усміхнувся. -Ви виглядаєте такою засмученою. Можу я якось поліпшити ваш настрій? У вас дуже гарні очі, їм не підходить печаль. Василина підняла погляд, її затягнуло в блакитний океан його очей. Невже все ще не скінчено?
