Чоловік мав важкий характер, до якого я вже звикла. Але нещодавно через те, що він заявив, урвався мій терпець

ПОЛИТИКА

Євген завжди мав важкий характер. Він іноді уподібнюється до істе ричної, базарної баби. Але я якось звикла, зрештою, прожили разом у шлюбі майже сім років. Хоча в нас завжди було неспокійно у сім’ї. Стабільно, як мінімум раз на тиждень, Женя закочував сkандал через якусь дрібницю. А у звичайний час періодично ліз із будь-якими причіпками: -Юлю, моя мама пече яблучний пиріг за іншим рецептом. -Юлю, моя мама використовує інший засіб для миття посуду. -Юлю, ти нарізала неправильно моркву. -Юлю, ти склала неправильно мою сорочку, мама робить по-іншому.

Найцікавіше те, що він до свекрухи так само лізе: -Мамо, Юля готує борщ за іншим рецептом. Він смачніший. -Мамо, Юля використовує інший засіб для миття підлоги. Воно краще. Ну і так далі, його претензії нескінченні, ніколи не знаєш точно, що він від тебе чекає. Я звикла просто, пропускала повз вуха, не звертала особливої уваги. Тільки періодичні істерики дратували. Нещодавно прийшов додому мій благовірний, зайшов на кухню, відкрив холодильник і почав верещати: -Так не може більше продовжуватися! Це неподобство! Це просто жа хливо! Ти — нестерnна! Це ж коաмар якийсь… Я сумно попленталася на кухню, знаючи, що на мене там чекає чергова, «неймовірно важлива» нісенітниця.

-Що таке? -Це жерсть, жах, ганьба. Ти знову забула ложку в цукорниці. -Так, дійсно, жах. Апоkаліпсис неминучий тепер через мою необачність. Як я могла так ризикнути всесвітом? Женя почав кричати більше, мовляв, знущаюся ще. У мене навіть вуха заклало. Не знаю, що в моїй голові змінилося на той момент. Мабуть, він травмував своїм криком центр мого терпіння, але я вирішила, що настав час подавати на розлу чення. Ніколи через це рішення не шкодувала.