Грошові відносини у родині Морозових були більш ніж дивними. Чоловік Ігор віддавав дружині половину зарплати і цим його участь у сімейному бюджеті вичерпувалося. Марина фактично одна містила сім’ю із двома синами. Якось непомітно для себе вона звикла до такого способу життя. Сини виросли, закінчили університет, живуть в обласному центрі, і у своїх сім’ях “бюджетний стандарт” батьків не продовжили. – Я їй дав у борг десять тисяч, а вона повертати не хоче, – скаржився Ігор молодшому синові по телефону. – Як “в борr”? – Вікна захотіла поміняти. Я дав їй десять тисяч, а вона не хоче повертати. – Але ж ти сам живеш у цій квартирі?! – Ну і що? Займала, значить мусить віддати! І тут молодший “вибухнув”.
Він обрушив на батька безліч обви нувачень: і про їх з братом існування, і про їх з братом голодні студентські роки… І все через його, Ігоря, жадібність. Висловивши все, що накопичилося, молодший кинув трубку. Потім подзвонив братові і переказав розмову. Той довго мовчав, переварював почуте, потім висловився так, що портові вантажники б позаздрили. Після цього сини ігнорували батька. Через п’ять років Ігор пішов із життя, так і не помирившись із синами. Минув ще рік. Сини скинулися і купили для матері нову шафу.
Стару вирішили розібрати та виносити частинами. Тут і виявилася батьківська скарбничка. Між перегородками був порожній простір, де пачками зберігалися тисячні та п’ятитисячні купюри. Коли витягли всі пачки та перерахували, там виявилося грошей на загальну суму майже п’ять мільйонів. Марина сказала синам, щоб ті забрали гроші собі та поділили. Як компенсацію за важке дитинство та голодне студентство. Але пропозиція була відкинута її дітьми. Чомусь, ні торкатися цих грошей, ні розділити їх, в них не було жодного бажання. Порадилися і вирішили віддати ці кошти дитбудинку. Можливо, батькові буде зараховано на тому світі.
