У нас в офісі є один колега – Рінат. Він такий веселий та доброзичливий завжди на роботу приходив. Весело з усіма привітається і до себе в кабінет іде. А цього разу він прийшов на роботу весь похмурий, дивно було. Я подумала, може, якесь горе трапилося, вирішила все в нього дізнатися, от і прийшла до нього в кабінет на обідню перерву. Він спочатку якось не хотів про це говорити. Але я переконала Ріната, що коли все висловити, то легше на душі стане. А може й я чимось допомогти зможу. А він сказав, що йому тут уже ніхто не допоможе, тільки справедливість, якщо вона існує. Рінат почав свою розповідь.
Коли йому було 7 років, а його молодшому братові ледве виповнилося 4 роки, то у них із сім’ї пішов батько. Знайшов собі когось молодшого. Хоча їхній матері було всього 26 років. Зі своєю новою дівчиною батько поїхав на північ, щоб заробляти гроші. І 20 років від нього не було жодних звісток, як і грошей. А потім він повернувся назад, якийсь худий, кульгавий… Став проситися назад у сім’ю, але ні мати, ні сини його не прийняли. Весь цей час, як він жив із молодою дівчиною, батько ніяк не допомагав своїй родині, тому приймати його назад ніхто не збирався. Тоді він образився, почав вештатися по своїх родичах і скаржитися на свою колишню дружину та синів.
Мовляв, він їх маленьких пам’ятає, як він їх гойдав, як у візку катав, як їм життя дав, а вони такі невдячні за батьком придивитися на старість років не бажають. Всі родичі не вірили батькові, самі розуміли, що він сім’ю покинув, тож ніхто йому нічого не винен. А ось зараз батько в край розлю тився і вирішив на обох синів до суду подати на аліменти. Мовляв, він дітям життя дав, так що вони повинні бути вдячні і батька утримувати. Але Рінат та його брат не збираються і копійки йому давати і так усі знають, що батько проn’є ці гроші. Тому Рінат і хвилюється, що скаже суд, яке рішення винесе.
