У звичайнісіньку неділю, я просто ремонтував свою машину і, закінчивши роботу, вирішив зайти додому, щоб перекусити і відпочити трохи. Покликав я дружину на кухню, а її ніде немає. Тільки розчув якісь звуки з вбиральні, а там вона збирає всі свої каблуки і шуби в чемодан. Я здивовано запитав, що вона робить, а вона лише сказала, що йде від нас з дочкою, що нам удвох буде легше без неї жити. Справа в тому, що у моєї дружини є величезний мінус: її nримхливий характер і вибагливість.
Дружина, за словами тещі, з самого дитинства була такою, причому, вони самі не знають, як так вийшло, адже особливо вони її не балували. Дружина завжди зли тися, коли все не йде так, як їй хочеться, і в той день через цю її риси постраждала наша сім’я. Справа в тому, що мати з неї не найкраща, їй оrидно підгузники міняти, їй лінь виходити з дитиною на прогулянку, їй просто хочеться, щоб дитина сама себе виховав.
Ось тільки, через те, що про нашу дочку дбав лише я, наша дочка не знала нічого про любов до мами, і від мами. У ті рідкісні моменти, коли дружина брала дочку на руки, та відразу починала nлакати, а на моїх руках їй було комфортніше і спокійніше. Ось дружина і обра зилася, і вирішила піти. Ну, а я не став її утримувати, все одно через пару днів вона сама зрозуміє, що сумує за нами і повернеться. Ми з донькою вже звикли до «тарганів» в голові дружини.
