Нещодавно я була у відпустці, і за 3 дні до її закінчення мені зателефонувала начальниця і повідомила, що замість мене беруть іншого працівника. Сказати, що я була в подиві – нічого не сказати. А як же захоплення моїм вмінням спілкуватися з клієнтами? Адже начальниця дивувалася мною після кожного клієнта, говорила, мовляв, кращого працівника просто неможливо знайти. Я завжди виручала компанію, працювала понаднормово, але без всякої надбавки, коли горіли замовлення і потрібно було встигнути закрити все до Нового року.
Більше того, коли у нашої меблевої компанії траплялися затримки – не з моєї вини – це я дзвонила клієнтам і годинами вибачалася за доставлені незручності. Пам’ятаю, що перед останніми святами я обдзвонила, напевно, 600-700 чоловік, і кожного вмовляла, знаходила потрібні слова, щоб ті не перестали бути нашими клієнтами. Перші дзвіночки пролунали перед моєю відпусткою. У мене була складна розмова з одним клієнтом, і коли я повісила трубку – важко зітхнула. На що начальниця відразу випалила: -Що ти тут зітхаєш? Не подобається? Тебе тут ніхто не тримає! -Вибачте, а що я зробила не так?
-Набридла вже своїми зітханнями. Не можу зрозуміти: адже вона сама раніше була на моєму місці, сама всіх обдзвонювала, і могла ж зрозуміти, що клієнти іноді трапляються просто жа хливими? Як би те не було, повернувшись з відпустки, я відразу написала заяву за власним бажанням. А всього через 2 тижні мені зателефонувала одна з колег і благала повернутися. Виявилося, цей новий “досвідчений” співробітник не протримався і двох днів, коли зрозумів, які у нас можуть бути клієнти. Просто встав і пішов. Я подякувала колегу, передала привіт начальниці і повісила трубку.
