Моя племінниця вийшла заміж. Молодята поїхали жити у сусіднє місто до батьків чоловіка. Все було добре, Андрій дуже добрий хлопець, і батьки його на перший погляд здалися культурними та адекватними. Марія тільки-но закінчила інститут, вони з Андрієм були майже ровесниками. Спочатку вони жили з його батьками, а коли Андрій влаштувався працювати, вони переїхали на орендовану квартиру. Через рік у них народилося маля, сина назвали на честь діда, батька Андрія. Марія не працювала, сиділа вдома із сином. Андрій добре заробляв і не було потреби, щоб дружина працювала. Якось увечері у Марії піднялася температура. Вони подумали, що в неї просто застуда, купили пігулок і вдома почали лікуватися. Але темnература не спадала і тоді Андрій викликав աвидку.
Андрій залишився з малюком один. Андрія відпустили на один день з роботи, довго він не міг залишатися вдома. Вони сподівалися, що призначать ліkування та Марію відправлять додому, але лікар категорично відмовився її відпускати. Марію не випишуть із ліkарні, поки її повністю не обсте жать. Андрій ніколи не звертався по допомогу до батьків, молоді самі з усіма труднощами справлялися. Але зараз йому дуже потрібна була допомога. Він зателефонував матері і попросив доглянути малюка, поки Марія не одужає. Але мати Андрія категорично відмовила синові, посилаючись на те, що вона вже має плани і не зможе їх поміняти. Його рідні батьки відмовили йому. В принципі, він і не здивувався, вони не вперше до нього так ставилися. Вона з батьком ніколи не виявляла інтересу до онука. Андрій вибачився та відключив телефон.
Залишився один варіант, Андрій довго не думаючи, зібрав малюка, все необхідне взяв і поїхав до тещі до сусіднього міста. Всю ніч він був за кермом і лише рано вранці доїхав до тещі. Він був спокійний тепер за малюка, він буде у надійних руках. Він їй довіряв, як нікому іншому. Трохи відпочивши, Андрій подався назад. Йому треба було ще встигнути працювати. Теща міцно обійняла його і попросила бути дуже обережним, адже він усю ніч не спав, був за кермом. Усю дорогу Андрій думав лише про одне: «Чому його батьки так ставляться до нього? Чому йому легше спілкуватися та просити про щось тещу, ніж рідну матір? У мене теж є син, я ніколи не буду до нього так ставитись. Я завжди буду поруч і в усьому підтримуватиму його». З того часу він для себе вирішив твердо, що більше ніколи не звернеться до своїх батьків, щоб не сталося. Вони дуже його образили своєю байдужістю.
