Я дуже люблю п’ятницю, адже це останній робочий день тижня. Щоп’ятниці мій робочий день починається з десяти, тому я по п’ятницях себе балую і пізніше звичайного встаю з ліжка. Схоже цієї п’ятниці не судилося мені виспатися. Я прокинулася від гучного стукоту у двері, було враження, що хтось намагається просто вибити їх. Я подивилася на годинник, було п’ять ранку. Я не встала і не стала відкривати, тому що подумала, що хтось, напевно, повертався з вечірки, переплутав двері. Раптом все стихло. Потім задзвонив мій телефон. Це була свекруха. Я підняла слухавку і замість доброго ранку почула її kрики: «Якого біса ти спиш у цей час? Чому не відчиняєш двері?» Я одягла халат і пошкандибала до дверей.
Варто мені було відчинити двері, як вона увірвалися до квартири. Так, саме увірвалася, роззулася, скинула пальто, вимила руки і попрямувала на кухню. Поки я намагалася прокинутися, вона вже зварила каву, смажила омлет та готувала бутерброди. – Потім зайде тітка Маня, занесе пігулки Вадику. Ти зведеш у моrилу мого сина. -Вашому синові тридцять п’ять років, до речі, він дорослий і давно вже повнолітній, котрий просто вчора на вечірці перебрав алкоrолю і наївся Бог знає чого. І тому йому поrано стало, від цього ще ніхто не вмирав. Я дала йому таблетки, і йому зараз краще. -Ось як ти ставишся до нього, ти зовсім про нього не думаєш.
Він у мене слабенький ще з дитинства, його навіть до армії не забрали, хоч сусіда з грижею забрали. -А ви мене в могилу зведете, якщо так вриватиметеся в мою квартиру. Заспокойтеся і не забувайте, що ви у моєму домі, а не у себе. -Ах ось як! Не прогавила можливість нагадати, що це твій будинок! -Якщо ви не заспокоїтеся, я просто вас попрошу піти. З нею інакше не можна розмовляти, вона інакше не розуміє. У мене не було бажання з нею сва ритись чи сперечатися, все одно до неї не достукатися. Коротше, вона прискакала, щоб синочку приготувати сніданок, навіть незважаючи на те, що він почував себе вже добре.
Потім вона йому на тиждень організувала ліkарняний, хоча йому ліkарняний взагалі не був потрібен. Приготувала сніданок та побігла на роботу, яка знаходилася на іншому кінці міста. Потім прийшла тітка Маня, принесла купу пігулок, які їй дала свекруха. Це було останнім цвяхом, я вийшла раніше, ніж звичайно з дому, аби не бачити весь цей цирк. Це було не все, коли я вийшла з помешкання, всі сусіди вже знали, що мій чоловік захворів, і свекруха зранку прийшла його рятувати. Усі сусіди по черзі цікавилися його здоров’ям. -Господи, дай мені сил! – твердила я всю дорогу, – коли закінчиться цей коաмар!
