Видався якось вільний день, і я вирішив сходити до старого друга. Через роботу у мене мало часу залишається на друзів. Із Максом ми університетські друзі. Нині він сім’янин, але останнім часом про його дружину містом не найкращі чутки ходили. Місто у нас маленьке, всі одне про одного знають. Від знайомих мені було відомо, що він розій шовся з дружиною через її зра ду. В них двоє дітей. Мені хотілося підтримати його якось. Тому я захопив добрий віскі і пішов його провідати.
Макс сказав, що вечір у нього вільний. Почалася розмова зі стандартними темами, а потім я все-таки в нього запитав: -Ну як ти сам? Ну… після відходу Маринки. Зра да – це так бо ляче. Але я дивлюся, що ти тримаєшся. Ти не журися, добре? Все налагодиться. Макс спустошив чарку і якось самовдоволено посміхнувся. -А це не Марина від мене пішла! Це все мій хитрий план, я сам їх звів із Петром.
Від здивування у мене ріт відкрився. -Ти звів? Навіщо? Як? -Так набридла вона мене пиляти. А Петро алkаш та баб ник. Він мій колега. Я йому заплатив, щоб він погуляв із Мариною і потім покинув. Щоб вона з ним пожила і зрозуміла, що я дуже хороший. Побачиш, що невдовзі вся в сльо зах прибіжить. А я буду у виграшній позиції! Все життя можу тепер докоряти тим, що вона мені зра дила. Я сидів у повному աоці. У мене досі немає слів. Це ж треба підкласти під іншого дружину свою, щоб вона тебе не смикала!
